Зять сказав, що більше не побачу дочку, якщо не продам мамин будинок
Половину життя прожила сама. Так, була заміжня, але чоловік пішов від нас через рік після весілля. Я тоді щойно народила донечку. На прощання Микола залишив нам із дитиною трикімнатну у Львові. Хоча б так вчинив по-людськи. Другий раз за чоловіка виходити не збиралася. Та й не була самотньою у мене росла Олеся. Треба було її вирощувати, навчати. Одним словом, клопоту вистачало.
Розуміла, що старалася, як могла, але Олесі все одно бракувало батька. Цього вже не зміниш. Тому з часом дочка почала дуже привязуватися до хлопців, з якими спілкувалася. Не всім це подобалося. Часто доводилося втішати її після чергового розставання. Та Господь милосердний згодом моя донечка знайшла собі чоловіка.
Ярослав спочатку здавався добрим і працьовитим. Я лише радила Олесі вийти за нього. Він поважав і мене, і мою доньку. Що ще треба? Тоді я вважала його ідеальним зятем. Але, як кажуть, не все те золото, що блищить. Пройшло півроку після весілля, і Ярослав став іншою людиною.
Тим часом я доглядала за своєю матірю. Вона ще була живою. Народила мене рано, як і я Олесю, тому встигла побачити онуку. Та саме тоді матір захворіла. Лікарі лише розводили руками, тому довелося забрати її до себе. Звичайно, це було важко, але куди дінешся? Однак зятю це не сподобалось.
Що його так обурило не знаю. Адже я не змушувала його доглядати за бабусею. Усі турботи лежали на мені. До того ж мама була тихою та розсудливою. Не розумію, що йому заважало.
Але з часом стало лише гірше. На бік Ярослава перейшла й моя донечка. Тепер вони обидва мене уникали. Раніше вечеряли разом, а тепер зачинялися у кімнаті. Пробувала поговорити з Олесею даремно. Мовчить, тільки відмазки шукає.
І дітей заводити не поспішали. Кажуть «поживемо для себе». Спочатку настоювала, а потім махнула рукою. Їхнє життя, самі вирішать. Проте Ярослав почав мене дратувати. У моєму ж домі поводився, ніби господар. Сам і цвяха не забє, але постійно з друзями гуляв по ресторанах. Куди подівся той добрий зять, якого я знала спочатку?
Мабуть, тільки тепер показав своє справжнє обличчя.
Кожен тиждень він ставав все нахабнішим. А потім настали свята, і Ярослав відмовився святкувати з нами. Забрав Олесю до кімнати, і вони сиділи окремо. Опівночі донька ще вийшла нас привітати, а її чоловік навіть не показався.
А наступного дня він заявив: «Ми з Олесею продаємо ваш мамин будинок і купуємо собі квартиру». Я оніміла від таких слів. Нічого, що вони півроку живуть у мене? На моїй же харчі? Їм цього замало?
Ні, не продамо. Заробіть на власне житло самі. Це мамин будинок, і вона сама вирішить, що з ним робити, відповіла я різко.
Ярослава це розлютило. Того ж дня він зібрав речі, забрав Олесю і поїхав до своїх батьків.
Було боляче, що донька навіть не заперечила. Але це її вибір. Якщо вважає, що з ним щасливіша хай живе.
Чи правильно вчинила жінка? Що б ви зробили на її місці?
