**Спогади**
Галина прокинулася зі сходом сонця, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їжу в дорогу і лише тоді пішла будити його.
— Галю, навіщо так багато? Завтра ж повернусь, — промовив чоловік, побачивши об’ємну сумку.
— Два дні треба щось їсти. Не буде в тебе часу готувати, розігрієш і поїси. Не капризничай. Окрім їжі там ще теплий одяг. Вночі вже холодно. Пий чай, поки не остиг, — відмахнулася Галина.
Чоловік щільно поснідав, одягнувся, узяв сумку.
— Я поїхав, а ти лягай, досипай, — сказав він, виходячи з квартири.
Галина зачинила за ним двері, повернулася на кухню і виглянула у вікно. Вона знала, що на середині подвір’я Сашко обернеться і махне їй. Чоловік справді зупинився і, озирнувшись на дім, підняв руку. Вона махнула у відповідь. Галина усміхнулася про себе: «Немов молодята». На душі стало тепло і добре.
Останнім часом, після виходу на пенсію, вона завжди так проводжала чоловіка — чи то на роботу, чи до дачі. Разом вони прожили двадцять шість років. Не так багато для їх віку. У кожного за плечима був досвід минулих стосунків.
Галина не любила залишатися сама. Поїхала б із чоловіком на дачу, але обіцяла доньці посидіти сьогодні з онуком. Галина зітхнула. Спати не хотілося. Але що робити? Прибирати в такій ранішній час не варто — у панельках чути все, а люди в вихідні люблять поспати.
Від нудьги Галина прилягла на ліжко прямо в халаті. Лежала й думала про все підряд, а потім незамітно заснула.
Їй навіть сон привидився. У бабусі в селі була собака Альма, велика й кудлата. Уві сні вона підбігла до Галини, весело виляючи хвостом. «Альмо, вітання! Звідки ти?» — спитала Галина і простягнула руку, щоб погладити собаку. Та Альма раптом оскалилася на неї. Галина відсмикнула руку, не розуміючи, чому собака не дала себе погладити…
Галина сіпнулася й прокинулася. У кімнаті було порожньо — ніякої Альми не було й бути не могло. Собака померла від старості, коли Галині було чотирнадцять. Глянула на годинник — спала зовсім недовго. Закрила очі знову. «Померлі сняться до непогоди, а собаки — до родичів», — встигла подумати вона, як почувся дзвінок у двері. Хто це так рано?
Галина сіла, спустила ноги з ліжка, взула капці й пішла у передпокій. Дзвінок луДвері відчинилися, і на порозі стояв чоловік із квітами — це був Сашко, який повернувся додому раніше, щоб зробити Галині несподіваний сюрприз.
