СТРИЙКО МИШКО
Стрийко Мишко був кумедний. Незграбний, як ведмежа. Невисокий, пухкенький, кучерявий. Очі маленькі, блакитно-прозорі, як цукерки. Окуляри. І таке дитяче обличчя, радісне, наївне.
Олесь боявся чоловіків. Здригався від їхніх голосів, сміху. Якщо йому на вулиці простягали руку, як дорослому, у його шість років, одразу ховався за маму.
Ганно! Чого це в тебе захисник такий боягуз! сміялися дорослі.
Олесь не був боягузом. Він захистив від трьох підлітків сусідку Марійку, коли у тій на вулиці забрали мяча. Просто прикрив її собою й твердо сказав:
Не чіпайте! Вона дівчинка. Зі мною справу матимете!
І хлопці пішли.
От, малий сміливий знайшовся! лише й сказали.
Марійка після цього взяла його за руку й промовила: «Давай дружити!»
А коли котик заліз на дерево, Олесь сам за ним поліз, добре мама з вікна побачила, вибігла. Покликала сусідів. Ті зняли і хлопчика, і кошеня. Кішку вони з мамою забрали додому, назвали Марусею.
У дитсадку Олесь був найсміливіший, найздібніший. Його ставили за приклад. Але чоловіків боявся все одно.
Це почалося у два роки. Коли так голосно кричав і замахувався на маму батько. Такий великий і гарний. Чорнявий, чорноокий, сильний. Ішов вулицею люди озиралися. Борис був ідеалом. Зовнішності, але не душі. Олесь не памятав, щоб хоч раз тато взяв його на руки, пригорнув, потішив, обійняв.
Годі нити! Ти не дівчина. Хлопці не плачуть! Не вирощуй розмякшене. Сам спатимеш у темряві, жодних казок на ніч. Іграшку прибери з ліжка, ти не дівча, не потрібно мякі іграшки до себе тягнути! Випадково зламав кораблик? Більше не отримаєш, нездаро. Іди звідси. Піди погуляй. Не заважай. Замовкни, такі слова Олесь чув від найдорожчої людини.
Згодом він дізнався, що був небажаною дитиною. І батько не хотів одружуватися на мамі, та родичі напол Мамо, прошепотів він, обіймаючи могилу, ти врятував мене, хоч я тебе так довго боявся.
