Зустріч друзів
У другий клас Мишко вже пішов до іншої школи в іншому селі. Чув, як батько казав матері:
Віро, Іван листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як він мене виносив з поля, коли я ногу зламав на навчаннях.
Ну і що далі? запитала дружина Олена, а він мовчав, наче підвішував. Гриш, чого мовчиш?
А далі цей Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що добре живуть. Я механік, і їм такі потрібні, а ти ж ветеринар тобі теж робота знайдеться. Наш голова зовсім забув про колгосп все розвалюється, а він тільки пє.
Може, це й краще. Набридло вже йому дорікати, зітхнула Олена.
Переїхали. У новій школі Мишка сів за парту з Сашком кремезним хлопчиськом з веснянками на носі. Одразу й подружилися. Перед ними на другій парті сиділа Марічка білява, з кучериками на чолі, а довге волосся заплетене у косу. Вона була сусідкою Сашка, тому ходили разом до школи. Сашко завжди її боронив і гордо казав Мишкові:
Марічка буде моєю дружиною, коли виростемо! а друг тільки сміявся. Це ще не скоро.
Але після уроків Сашко забирав у неї портфель, і йшли вони втрьох додому Мишкові було по дорозі. Хлопцю тут сподобалося. Швидко зійшовся з місцевими, після школи робив уроки й біг гуляти. Пропадав із селянами, де тільки не бігали!
Так минуло три роки. Але потім сталося непередбачене Мишкова мати захворіла й незабаром померла. Хлопець ридав у кутку, не знаючи, як жити далі.
Як тепер без мами? думав він.
Олену поховали. Григорій із сином залишилися самі. Без матері все було не так супи несмачні, батько весь день на роботі, уроки не перевіряв.
Через півроку батько привів у дім нову дружину із сусіднього села.
Ось, сину, це Тетяна. Тепер вона з нами. Слухатимеш її.
Мишці вона не сподобалася. Навіть Сашко з Марічкою його жаліли.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Марічка. Чула, як вона з сусідкою про це говорила. У їхньому селі ніхто за нею не пішов, а твій тато, не знаючи її, закохався…
Та годі, Маря, може, це й неправда, заступився Сашко, але Мишко вже знав не полюбить він Тетяну, як кохав маму.
Побачимо, як буде, якось по-дорослому відповів хлопець, а друзі здивовано подивилися на нього.
Селяни пошепотіли й заспокоїлися. Тетяна до Мишка ставилася байдуже своїх дітей у неї не було. Але згодом вона народила сина Петрика. Тепер уся увага була йому. Батько теж тільки ним і цікавився, а Мишко опинився непотрібним. Одного вечора він випадково почув, як мачуха скаржиться:
Гриш, важко мені з двома дітьми. Мишко лінивий, не допомагає, ще й грубить.
Він аж остовпів ніколи такого не було! Але батько послухав дружину й вирішив відвезти сина до бабусі Анни матері покійної Олени.
Важко було прощатися з друзями. Всі троє плакали й обіцяли листуватися. Спочатку писали, а потім листи рідшали, а далі й зовсім припинилися.
Бабця Анна любила онука. Він був єдиним, що лишилося від дочки. Поруч мешкала родина Андрій із дружиною Наталкою та донькою Оленкою. Дівчинка була на пять років молодша, але дуже привязалася до Мишка. Він часто у них гостював Наталка колись дружила з його матірю.
Хлопець цікавився технікою, брав книжки в Андрія. Той мав золоті руки сам робив меблі, різьблені наличники. Часто брав Мишка в помічники, коли лагодив машину:
Но-но, Мишко, тримай оце. Завтра на світанку поїдемо на рибалку скажи бабусі, щоб розбудила.
Мишко привязався до Андрія. Наталка завжди щось смажила, варила й кликала їх до столу.
Наталко, ну нащо несете? Сами їжте!
Та я завжди багато готую. Куди дівати? сміялася вона.
Оленка теж дуже любила Мишка. Він провІ через багато років, коли вже їхні діти грали в тому самому дворі, Мишко з Оленкою сміялися, згадуючи, як усе починалося.
