Двигун машини гув тихо, у салоні пахло шкірою та освіжувачем. Сірий асфальт із рівною білою розміткою миготів за вікном, зникаючи під колесами. Сонце щойно піднімалося, обіцяючи спекотний літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння й заплющила очі.
— Поспи. Ще хвилин двадцять їхати, — сказав Андрій дружині.
— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Все ж таки вихідний. Пішов би сам. Зрештою, це твої друзі, — не відкриваючи очей, відповіла Оксана.
— Що я там робитиму сам без тебе? Усі будуть з дружинами. Мені здавалося, ви з Маріанною теж дружите. Крім того, найкращий відпочинок — на природі, а не в ліжку. — Андрій на хвилину замовк. — Давно не бачилися всі разом. А пам’ятаєш, як було колись?.. Так, Вітя з молодою дружиною приїде. Я казав тобі? Ні? Уяви, одружився. Подивимося, хто ж зміг так його запалити, що він пожертвував заради неї свободою.
Оксана оцінила новину, сіла рівніш і розплющила очі.
— Ви вже бачилися з ним?
— Бачилися, звісно. Але швидко, без деталей. Так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи… — зітхнув Андрій.
— А тепер щовихідного будете збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо ще з інституту. Знаємо один одного тисячу років. Коли твоїй матері було погано, Вітя без слів дав гроші на операцію.
Оксана знову відкинулася на сидіння.
— Це так. Вітя — справжній чоловік. А от Іван із Маріанною…
— Що з ними не так? — здивувався Андрій.
— Неначе вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як пояснити.
— Не помічав. На мою думку, нормальні люди. Знаєш, Маріанна з Вітєю зустрічалися. Така любов була, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось пішло не так. Маріанна вийшла заміж за Івана.
— Ти не казав. — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Давно це було. Багато води втекло. — Андрій замовк.
Двигун рівно гув, Оксана знову заплющила очі. Розплющила їх, коли машину почало трясти — вони з’їхали з асфальту на ґрунтовку. Сосни стояли вздовж дороги щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивовано прошепотіла Оксана.
— А то, — у голосі Андрія відчувалася гордість, ніби в цій красі була й його заслуга.
Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Андрій припаркувався біля двох інших машин. Отже, усі в зборі. Із дому назустріч вже спішив Вітя, широко розплющивши руки, ніби хотів обійняти їх разом із машиною.
— Ну нарешті. Ми вже думали, підемо на рибалку без тебе. — Вітя обійняв Андрія і поплескав по спині. — А ти все красунем стаєш. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Навіщо стільки їжі привезли? У нас усього повно, за тиждень не з’їсте. Гаразд, давай пакети, зайвими не будуть.
Вони втрьох пішли до дому, обвішані пакетами. На галявині перед будинком вже стояв мангал, а поруч лежав мішок з вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл із плетеними стільцями.
У дверях з’явилися Маріанна з молоденькою дівчиною. Вони несли в охапках подушки й покривала.
— О! Андрію, Оксанко, вітаю! — гукнула Маріанна.
Стало голосно й весело. Усі говорили наперебій, сміялися.
— Ну що, дівчата, тут ви господарюйте, а ми на рибалку, — оголосив Вітя.
— От так… — незадоволено простягнула Маріанна.
— Ми ненадовго. Так, побалакаємо по-чоловічому. А ви не нудьте. Ми свою частину зробили: м’ясо замаринували, мангал приготували, продукти доставили — тепер ваша черга.
— Ну що, дівчатка, вип’ємо за знайомство? — Маріанна поставила на стіл пляшку червоного вина, коли чоловіки пішли.
— Ой, а я б білого випила. Від червоного в мене голова болить, — сказала наймолодша й найновіша в їхній компанії Соломія.
— Спеціально для тебе прихопила. Зараз принесу, — відповіла Маріанна.
— Ви знайомі з нею? — запитала Оксана Соломію, кивнувши на будинок, куди пішла Маріанна.
— Так. Вона заїжджала до нас кілька разів.
— Ось як? — здивувалася Оксана. — І давно ви повернулися до міста?
З розмови в машині вона зрозуміла, що вони тільки-но приїхали з весільної подорожі.
— Два тижні тому, — встигла відповісти Соломія.
— Тра-та-та! — На порозі з’явилася Маріанна із пляшкою білого вина.
Жінки випили по келиху й обговорювали, що приготувати на стіл. Керувала процесом Маріанна. Оксані здалося, що вона спеціально взяла на себе цю роль для Соломії. Мовляв, я тут господиня, була ще до тебе. А ти новенька, нічого не знаєш. Діло навіть не вПроходячи повз дзеркало в коридорі, Оксана зупинилася на мить, побачивши у відблиску, як Маріанна тихенько виймає з кишені щось блискуче, і серце її на мить завмерло.
