Розбите довір’я: історія про зраду, яку не можна пробачити
— О, Олеся! Привіт, кохана, — збентежилася свекруха, відчиняючи двері. — Ми ж чекали тебе лише післязавтра.
— Добрий вечір, Ганно Миколаївно, — спокійно відповіла Олеся, обіймаючи жінку. — На роботу треба виходити в понеділок, відпустку скоротили… Вирішила повернутися раніше.
Мій чоловік із сином у вас?
Свекруха завагалася.
— Денис тут, а от Ігор… він поїхав проводити свою колегу, Мар’яну. Ви ж не домовлялися?
Тепер черга здивуватися дісталася Олесі.
— Він не відповідав на дзвінки. А хто така ця Мар’яна, якщо не секрет?
— Та нічого особливого… — нерішуче промовила Ганна Миколаївна. — Ігор привіз Дениса на вихідні, а Мар’яна… вона просто сиділа в авто. Я… я запросила її на чай із пирогом.
— Ну звісно, як же не запросити… А де вони зараз? Давно пішли?
— Години дві тому, — відповіла свекруха, опустивши очі.
— Чудово, — холодно кинула Олеся і пішла до сина.
Всередині кипіло. Вона обійняла п’ятирічного Дениса, забрала його і, стисло попрощавшись, поїхала додому. У дорозі син радісно розповідав:
— Ми з татом і тітою Мар’яною їли морозиво, каталися на гойдалках і ходили до бабусі. Було весело!
Олеся ківала, але думки крутилися, мов вихор. Вперше за десять років вона поїхала у відпустку сама — виграла путівку до санаторію за багаторічну роботу. У неї був шанс полікувати здоров’я, яке роками підточували гастрит і виразка. Ігор сказав:
— Їдь. Мама допоможе, я впораюся.
Олеся сумнівалася, але він переконав. А тепер її син розповідає про затишну кав’ярню з «тітою Мар’яною». Та сама Мар’яна, про яку вона нічого не знала, вже, виявляється, катається з їх сином і п’є чай із її свекрухою.
Опівночі задзвонив телефон.
— Олесю, привіт… Телефон сів, вибач… — пробурмотів Ігор.
— Привіт. Ти де?
— У мами. Із Денисом залишилися на ніч. Усі вже сплять…
— Дуже цікаво. Дивно, що ось я, наприклад, лежу вдома. Денис спить у своєму ліжечку, а тебе поруч нема. Ти, випадково, не у шафі?
Сказано було стримано, але з лютью в голосі.
Ігор завис у мовчанні, а потім скинув дзвінок.
За сорок хвилин він стояв на порозі.
— Не починай скандал. Все одно дізналася… Так, Мар’яна існує.
— Ти що, з розуму з’їхав? Ти притягнув цю жінку до своєї матері? Ти дозволив моєму синові проводити з нею час?!
— Я хотів зрозуміти, чи підійде вона нам. Моїм батькам, Денису…
Олеся ледве не впала від шоку. Це не сон. Це її реальність.
— Ти… хочеш вписати свою коханку в сім’ю? Що далі — познайомиш і зі мною?
— Не перебільшуй. Я не знав, що ти приїдеш.
Сльози бризнули з очей. Не тому, що зрадив. А тому що не покаявся. Говорив, ніби обирав новий телевізор.
Він пішов спати.
Вранці Олеся відвезла сина до садка і поїхала до свекрухи.
— Ганно Миколаївно, скажіть мені одне: за що ви так зі мною? Що я вам зробила поганого? Я доглядала за вами, коли ви лежали з переломом, робила консервацію для вашої дачі. Чому ви зрадили мене?
Жінка опустила очі.
— Вибач. До твого від’їзду я нічого не знала. А потім… я не змогла протистояти Ігорю. Він мій син…
— А я хто? — прошепотіла Олеся.
Відповіді не було. Вона розвернулася і пішла.
Ввечері Ігор був вдома.
— Гадаю, з розлученням усе зрозуміло. Обговоримо, як ділити квартиру.
— Яку квартиру? Ту, що батько залишив мені за місяць до весілля?
— Але я вклав у неї гроші. Ремонт…
— Гроші були від твоїх батьків, не від тебе. Вважай, що ви інвестували у житло свого онука.
Його обличчя перекривилося.
— Половина — моя!
— Забудь, — рішуче сказала вона. — Після всього, що ти зробив, ділити нема чого.
Ігор почав кричати, ображати, шукати найболючіші слова. Олеся притиснулася до стіни. Денис прокинувся і, наляканий, вибіг із спальні. Це врятувало її. При дитині він не наважився продовжувати. Пішов.
Він подав на розлучення. Квартиру відсудити не зміг.
Минув рік.
Син їздив до батька лише спочатку. Потім перестав — нова дружина Ігоря, Мар’яна, не приймала хлопчика. Ізі свекрухою вони теж не знайшли спільної мови.
Олеся вирішила: час поставити крапку. Вона продала квартиру і поїхала до Одеси. Туди, де був той санаторій. Там вона хотіла почати все спочатку. І вперше — лише заради себе.
