Зрозумів свої помилки й захотів повернутися до колишньої дружини через 30 років, але вже було запізно
Віталій Коваленко ось моє імя. Живу в Білій Церкві, де сірі дні тягнуться безкінечно, як степи. Мені 52, і в мене нічого немає. Ні дружини, ні родини, ні дітей, ні роботи лише пустота, як у покинутій хаті, де гуляє вітер. Я сам зруйнував усе, що мав, і тепер стою серед руїн власного життя, дивлючись у прірву, яку викопав власними руками.
Тридцять років я прожив із Оленою. Я був годувальником працював, а вона доглядала за домом. Мені подобалося, що вона завжди вдома, що не треба ділити її із зовнішнім світом. Але з часом її турбота, звички, навіть голос почали дратувати. Кохання поволі згасало, розчиняючись у побуті. Я думав, що так і має бути. Мені було комфортно в цій сірій стабільності. Та доля підкинула мені випробовування, яке я не зміг подолати.
Одного вечора в кавярні я зустрів Маріанну. Їй було 32 на двадцять років молодша за мене. Гарна, жвава, з вогнем у очах. Вона здавалася втіленням мрії, свіжим вітром у моєму застійному житті. Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Два місяці я жив подвійним життям, доки не зрозумів: більше не хочу повертатися додому до Олени. Я закохався в Маріанну чи так лише здавалося. Хотів, щоб вона стала моєю дружиною, моєю новою долею.
Я наважився розповісти правду Олені. Вона не кричала, не била посуд лише подивилася на мене порожнім поглядом і кивнула. Я подумав, що їй байдуже, що її почуття давно вмерли. Тепер я бачу, як сильно її скривдив. Ми розлучилися. Продали квартиру, де виросли наші діти, де кожен куток зберігав спогади. Маріанна наполягала, щоб я нічого не лишив Олені. Я послухав забрав свою частку і купив просторе житло для Маріанни. Олені дісталась маленька однушка, і я навіть не допоміг їй грошима. Я знав, що вона не зможе вижити, що в неї немає роботи, але мені було байдуже. Діти, Андрій і Назар, відвернулися від мене назвали зрадником і розірвали всі звязки. Тоді мені було все одно: у мене була Маріанна, нове життя, і я думав, що цього достатньо.
Маріанна завагітніла, і я з нетерпінням чекав нашу дитину. Але коли син народився, я помітив, що він не схожий ні на мене, ні на неї. Друзі пошепки обговорювали це, брат попереджав, але я ігнорував ці думки. Життя з Маріанною перетворилося на пекло. Я працював до виснаження, утримував будинок, дитину, а вона вимагала грошей, зникала вночі, поверталася пяна, з запахом алкоголю. Вдома безлад, немає їжі, сварки через др
