Тінь зради
Шостий день поспіль Маріанна не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну суперечку. Руслан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Маріанна двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову втупився у ноутбук, захоплений терміновими звітами.
— Руслане! — голос Маріанни з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Вибач, кохана, — відгукнувся Руслан, не відриваючись від екрана. — Зовсім заклопотаний. Давай замовимо піцу? Або суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Маріанна, натягуючи пальто.
— Куди це ти? — Руслан вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Руслан знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Маріанну. Але вона повернулася аж опівночі, коли Львів уже потонув у зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Руслан.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Маріанна.
— Сама? В такий час?
— А що тут такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Руслан. — Ну, забув! З ким не буває!
— Річ не в курці! — Маріанна підвищила голос. — Ти до мене ставвишся несерйозно! Ніякої уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Руслан примружив очі, відчуваючи, що сварка роздутa з нічого. Але щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування в телефоні.
Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Маріанна вранці мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Руслан не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона грубо відштовхнула його руки і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як знаєш, — пробурчав Руслан, відчуваючи, як роздратування накриває хвилею. На роботі й так було досить проблем, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у вихідний, Руслан вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: млинець, тости, каву з її улюбленою ванільною піною. Але Маріанна зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розлучитися, — випалила вона.
— Що?! — Руслан завмер, ніби громом уражений. — Через курку?!
— Годі вже про цю курку! — крикнула Маріанна, стискаючи кулаки. — Я ж казала, річ не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!
— Та що ти несеш?! — Руслан все ще любив Маріанну і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж ходимо разом у кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні я завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поряд, — холодно відрізала Маріанна. — Ти десь у своїх думках. Я наче зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Руслан перехопило від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке у мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила Маріанна. — Ти завжди заклопотаний, а результатів нема! З такими зусиллями ти мав би мільйони заробляти, а ми все ще в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Маріанно, я працюю не покладаючи рук! — благав Руслан. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, усе буде!
— Три роки одружені, а нічого не змінилося, — голос Маріанни став льодяним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Дарма я тобі повірила.
— То ти виходила за мене через обіцянки? — Руслан нахмурився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене любиш…
— Люблю, але… — Маріанна зупинилася, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Руслан дивився на холодний сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Маріанна складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Руслан жив у прострації. Він чекав, що Маріанна повернеться, посміється, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він дзвонив, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розлучення, Руслан зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся у собі.
Одного разу він випадково натрапив на двоюрідну сестру Маріанни, Оксану. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Оксана ніколи не любила сестру й із задоволенням поділилася плітками.
— Як справи? — спитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вимовив Руслан, натягнуто посміхнувшись.
— Добре, — Оксана торкнулася його плеча. — ЗнаюВін глибоко зітхнув і повернувся до свого життя, усвідомлюючи, що деякі уроки коштують дорого, але їх варто вивчити.
