Отже, слухай, що трапилося
Наталка якраз вечерю готувала, коли в двері постукали. «Дивно, подумала вона, у нас же дзвінок є, і всі знайомі знають.» Відчиняє стоїть незнайомка.
Доброго дня! Ви Наталка?
Так, а ви хто?
Я коханка вашого чоловіка.
Олега?
Олежика, поправила жінка.
Наталка тільки усміхнулася:
Ну звісно, «Олежика»… Красиво. То ви кохаєтеся, а я вам на шляху стою?
Жінка, Галина, знизила голос:
Він сказав що треба почекати, поки вашого батька не стане
Наталка аж завмерла. Її батько, Анатолій Федорович, був здоровий, як бик, і до предків збиратися не планував.
Що?! То він чекає, коли тато помре, щоб я йому квартиру звільнила?!
Галина занервувала:
Ну так він мені казав Але я ж не чекатиму! В мене своє житло є, ми можемо вже зараз
Бери його, будь ласка! Наталка махнула рукою. Речі його вже зібрані.
Тієї ж ночі Олег, повернувшись з «прогулянки», намагався донести, що він ще «повний сил», але Наталка лише зітхнула:
Йди, любий, до своєї Галі А я вже подала на розлучення.
Олег, розуміючи, що квартиру його не дістане, забрав машину та гараж і пішов.
Але через півроку Галина теж виставила його за двері виявилося, він і їй брехав. Тоді він спробував повернутися до Наталки, але
Та вже подорожувала з батьком то у Львів, то в Одесу. А Анатолій Федорович, сміючись, казав: «Ще поживемо!»
Тож Олегу залишилося тільки йти в свій гараж. Або шукати нову наївну дівчину. Адже він же «ще молодий», правда?
