— Вже пізно сперечатися. Треба вирішувати, що робити далі. Хоч за перший курс, але треба сплатити за навчання Софії. Вона у нас розумна, підтягне знання і переведеться на бюджет, — втомлено промовила Оксана, дивлячись на чоловіка.
Микола знизав плечима, наче розмова його не стосувалася.
— Коль, ти взагалі мене чуєш?
— Так, — буркнув він, не відриваючи очей від телефона.
— Тоді треба продати мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо, а гроші підуть на навчання Софії.
— Ні, Оксанко. Мотоцикл не продаємо, — різко відповів Микола, змусивши дружину завмерти від несподіванки.
— А це ще чому?
Відповідь була як удар під ребра.
Оксана завжди вірила, що сім’я — це фортеця, збудована на довірі та компромісах. Вони з Миколою прожили разом двадцять три роки, пережили труднощі, збудували будинок у передмісті Луцька, виховали доньку. Але останнім часом все змінилося. Микола став дратівливим, замкнутим. Оксана думала, що це через смерть його брата Тараса, з яким вони були дуже близькі.
Тарас залишив дружину Марію і сина Данила. Оксана і Микола підтримували їх, часто в шкоду собі. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Данилові, — кинув Микола.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його заради Софії! — Оксана відчула, як кров прилила до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Софія закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високим балом!
— Тоді я не знав, що Тарас помре, а Данило залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Оксана намагалася достукатися до чоловіка, але він мовчав, уп’явшися в підлогу.
Вона вирішила, що він прийняв її сторону, і зайнялася справами: з’ясовувала, як оформити платне навчання для Софії. Дні промайнули у клопотах.
Ввечері, накриваючи стіл на вечерю, Оксана почула дзвінок телефону. На екрані засвітився номер Марії.
— Оксанко, дякую тобі за подарунок! — голос удови був сповнений радості.
— Який подарунок? — здивувалася Оксана.
— Мотоцикл! Микола подарував його Данилові. Ти б бачила, як він щасливий! Він з дитинства мріяв про байк, Тарас обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Микола здійснив мрію сина! Дякую вам!
Серце Оксани стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Оксанко. Микола подарував його Данилові. Ти не знала?
Оксана мовчала, не в змозі видушити слово. Цей мотоцикл вони з Миколою купили три роки тому на заощадження. Вона погодилася на покупку за умови: якщо знадобляться гроші для Софії, мотоцикл продадуть.
У голові сплив нещодавній розмова з донькою:
— Мамо, я все з’ясувала, треба внести аванс.
— Авжеж, Софійко, ми з татом все вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова лунали як глузливість.
— Добре, чую, ти зайнята, — сказала Марія і поклала слухавку.
Коли Микола зайшов додому, Оксана сиділа на дивані, стискаючи телефон.
— Коль, мені подзвонила Марія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? Потай?!
— Оксанко, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Миколо! Ми купували його разом, за умови, що продамо для Софії!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені лише доньку. А Данило — справжній хлопець. Я обіцяв Тарасу піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Оксани затремтів від болю. — Софія для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
З коридору почулися кроки. Софія стояла у дверях, бліда, з очима сповненими сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — пробурчав Микола. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Данилу ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Софія, розвернулася й пішла до своєї кімнати, грюкнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Оксана ледве стримувала гнів.
— Оксанко, я втомився. Ти завМикола стояв посеред кімнати, розуміючи, що втратив не тільки дружину й доньку, але й себе самого.
