Катерина, Тарас вже сказав тобі? заговорила свекруха. Слухай! Запрошених до двадцяти осіб, тому підготовку розпочинаємо ввечері. Приїду я раніше, близько шостої.
Ввечері? підняла брову невістка. Ні, я на це не підписувалась.
А ще трохи Тарасу я вже передала список продуктів, він обіцяв усе купити.
Тарас завжди допомагав старшій сестрі Світлані. До тридцяти років вона вже двічі вийшла заміж і двічі розлучилась, і кожного разу винен був чоловік «не той». Мати, Тамара Володимирівна, з дитинства говорила сину:
Сестрі треба допомагати.
І Тарас допомагав: грошима, коли Світлана «тимчасово» залишалась без роботи, ремонтом у орендованій квартирі, безперервними перевезеннями речей після нових розлучень.
А потім він одружився.
Катерина, його дружина, спершу терпіти. Але коли Світлана впяте за рік попросила «на кілька днів» їхню машину, бо її знову «підвела», Катерина мяко, але твердо відповіла:
Тарасе, може, вже досить? Нам теж потрібна машина на ці вихідні. Я думала, що у нас вже є плани
Що треба робити? Пішки не вийде?
Ні. До дачі моїх батьків пішки не дістанеш. Вони зібрали для нас два відра огірків. Я ж казала, що це важливо.
Так щось чув, але тепер у Світлани термінова ситуація.
Знову? Яка саме?
Точно не знаю, замякав Тарас, але їй треба більше.
Ні, Тарасе. Цього разу так не буде! Або відмовиш сестрі, або купиш мені машину. Мені набридло їхати тролейбусом, коли ти міг би підвезти.
Тарас вперше задумався, хотів вже подзвонити Світлані, щоб сказати «ні», проте Тамара Володимирівна швидко повернула все на свої місця:
Ти що, через дружину сестру кинеш? Вона ж одна! Хто їй допоможе, крім тебе?
Тарас знову допомагав, попри сварки з дружиною. Коли кілька днів пройшло без розмови, Тарас не витримав:
Чому мовчиш?! Образилася?
Та невже? Три дні, щоб зрозуміти? обурилася Катерина.
Просто не можу зрозуміти, що саме.
Катерина засміялася від нерозуміння:
Справді? Твоя сестричка забрала тебе на вихідні, бо їй треба до дачі до подруги. Я думала, ти лише підвезеш, а в підсумку залишився там на два дні. Тебе це не турбує?
А що має турбувати? Трошки випили. Там був її колишній, з яким я спілкувався. Треба було якось відзначити. Чому я, як дурень, мав їхати? Це було б незручно.
Міг би хоча б зателефонувати.
Ти теж могла, кивнув Тарас.
Я і дзвонила! Тільки твій телефон був вимкнений. Уявляєш? Я вся на нервах, не знаю, де мій чоловік. А він просто вирішив відпочити від мене, злилася Катерина.
Не вигадуй, відмахнувся чоловік, показуючи жестом, що хтось дзвонить.
Тарас вийшов на балкон і лише там підняв слухавку. Добре знав, що дружина не оцінить ще одну розмову з сестрою.
Привіт, братику! защебетала у трубці Світлана. У мене ювілей через два тижні! Тридцять років! Ти ж розумієш, так?
Тарас обережно поглянув на Катерину, яка розливала борщ.
Ну чого хочеш? спитав він.
Як ти мене одразу зрозумів! засміялася Світлана. Хочу святкувати у вас вдома! У тебе велика вітальня. У мене в орендованій тісно, і власниця свариться. А ресторан дорого.
Може, все ж у кафе? Додам, скільки треба.
Ти що, з глузду зїхав?! обурилась Світлана. Це ж ювілей! Ти хочеш, щоб я орендувала, коли у тебе є власна квартира? І все одно доведеться додавати, бо я не дочка мільйонера.
Дай я спершу обговорю з Катериною. Це й її квартира. Може, у неї свої плани.
Пізно! перебила сестра. Я вже всім сказала, що свято буде у вас. Звільни квартиру на весь день, добре? Мама каже, що все приготує.
Тарас зітхнув і прикрив обличчя рукою, шукаючи вихід. Телефон знову завібрував цього разу повідомлення від матері:
«Світлана склала меню. Ось список страв, продукти теж треба купити. Скажи Катерині, щоб допомогла, і з приготуванням не завадить.»
У цей момент Катерина, нічого не знаючи про ювілей, зручно вмостилася в кріслі з телефоном, готуючись дивитися улюблений серіал. Коли Тарас увійшов до кімнати, опустивши очі, вона одразу зрозуміла, про що мова.
І що тепер? спокійно запитала вона, ставлячи серіал на паузу.
Катю, слухай У Світлани ювілей, розумієш. Тридцять років. Вона хоче відзначити.
Катерина підняла голову.
Нехай святкує. Ми їй що, забороняємо?
Тарас почухав потилицю.
Не в тому справа. Вона хоче святкувати у нас.
Що?! підскочила Катерина. У нашій квартирі?
Так, лише один вечір. Ресторан дорого, а у неї вдома тісно
І що? Ти погодився?
Я сказав, що спершу поговорю з тобою! Але Світлана вже всіх запросила, а мама меню складає
Катерина заплющила очі, тяжко вдихнула.
Тарасе, ти справді дорослий? Чи просто виконуєш волю Світлани?
Що ти починаєш?
Я починаю? іронічно показала телефон. А ніхто навіть не подзвонив? Це моя квартира, а не транзитна точка для твоїх родичів. Світлана хоче святкувати у мене, я маю допомагати, ще й твоїй мамі асистувати і при цьому мене навіть не спитали!
У цей момент у Катерини задзвонив телефон.
О, а ось і вишенька на торті, прошипіла вона, показуючи телефон Тарасу.
Тарасе, вже сказали? заторохтіла свекруха. Буде до двадцяти осіб, готувати з вечора, я приїду десь о шостій.
Що? Ввечері? скептично посміхнулася невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Та почекай. Тарас вже має список продуктів, він обіцяв усе купити.
Припустимо кинула Катерина. А гроші? Де ми їх візьмемо?
Тарас обіцяв допомогу, коротко відповіла Тамара Володимирівна.
Ага. Тобто з нашої квартири ви хочете зробити ресторан і ще й платити за бенкет нам? Катерина вже не стримувалась.
Світлана не чужа! Хоч один день допомогти, щось нарізати, салати, бутерброди Ти ж господиня в домі!
Тамаро Володимирівно, перебила її Катерина, я щойно дізналася про свято. Я не давала дозволу святкувати день народження Світлани в моїй квартирі.
Що ти кажеш «моя квартира»? Ви з Тарасом подружжя, у вас усе спільне! різко відповіла свекруха.
Та не кажіть. Якби квартира була Тарасова, ви б так не говорили. Тоді я була б, вибачте, просто утриманкою.
Не кажи дурниць. Розмова закінчена. До пятниці треба закупити все необхідне, кинула Тамара і відключилася.
Що це було? запитала Катерина, почувши короткі гудки.
Досить вже грати жертву! нарешті заговорив Тарас. Тобі вже сказали, що ти не права. Признай свою помилку і перестань впиратись.
Катерина була в шоці. Вона піднялася, підійшла до шафи і мовчки діставала велику спортивну сумку. Потім зайшла в спальню, відкрила комод і монотонно почала складати його футболки та джинси.
Тарас, вважаючи себе переможцем, гучно відкрив холодильник, дістав пляшку пива, відчинив дверці і вмостився перед телевізором, ніби нічого не сталося.
Він думав, що Катерина «охолоне», і все повернеться до норми. Трохи обуриться, побурчить і заспокоїться. Він навіть увімкнув футбол, сподіваючись, що Катерина зайде до кімнати і позовете його вечеряти. Але він помилявся.
Через пів години Катерина вже стояла в коридорі з пакетом у руці, а поруч спортивна сумка, доверху набита речами чоловіка. Тарас вийшов до холодильника, але побачив дружину.
Що це? пробурмотів він. Який це театр ти влаштувала?
Катерина холодно подивилась на нього:
Це не театр, Тарасе. Це кінець. Я більше не буду тінню у власному житті, прислугою у нашій квартирі і задньою сценою для забаганок твоєї мами і сестри. Хочеш бути хорошим сином і братом будь ласка. Повернись до мами і готуйтесь разом до свята. Впевнена, вона з радістю знайде тобі куток у своїй вітальні.
Ти серйозно? він крокнув до неї. Я ж не повернусь.
Абсолютно серйозно, кивнула Катерина. Я не хочу, щоб ти повертався. Я терпіла стільки, що навіть до себе питання маю. Але з мене досить. Якщо ти за три роки не навчився мене поважати, далі буде ще гірше.
Катерина ти не можеш так усе зруйнувати! Одну мить!
Неможливо зруйнувати те, що вже розвалилось.
Тарас гмикнув, не розуміючи, що Катерина вже остаточно вирішила.
І ще, додала вона, усі твої сорочки й джинси тут. Можеш не дякувати. Виїжджай зараз.
Він хотів щось сказати, та Катерина відчинила вхідні двері. Тарас стояв, наповнений люттю, його щоки палали, губи стисли. Він ще сподівався, що вона здасться, але її спокій лише розпалював його ще більше.
Ну і дypa! крикнув він. Думаєш, знайдеш кращу? Такі, як я, ще пошукати!
Катерина хмикнула і крокнула назад:
Такі, як ти, справді пошукати І слава Богу.
Ти ще пошкодуєш! вигукнув Тарас, хапаючи сумку. Приповзеш на колінах, коли зрозумієш, що ніхто не захоче з тобою говорити! Без мене ти ніхто!
Якщо «ніхто» це людина, що живе у власній квартирі, працює, не обслуговує родичів чоловіка і не терпить хамства, то я з радістю буду «ніким».
Тарас пішов, а Катерина залишилася одна. Вона глибоко вдихнула, піднялася до вікна, відсунула фіранку й спостерігала, як колишній чоловік кладе сумку в багажник таксі.
Минуло кілька місяців. Процес розлучення був важким. Тарас намагався зобразити Катерину жадібною, а головна суперечка боріння за автомобіль, придбаний під час шлюбу. Він стверджував, що заплатив за нього сам, а Катерина лише користувалась.
Пане суддя, я вніс усі кошти, машина оформлена на мене! впевнено заявив він. Моя дружина й копійки не дала!
Катерина спокійно відкрила теку з документами, виклала на стіл виписки, копії квитанцій, договір про авансове внесення, підписаний нею.
Я не претендую на частину, яку я не вкладав, сказала вона. Але й свою частку не віддам.
Суд прийняв рішення на користь справедливості.
Тарасу це не сподобалось. Автомобіль він уже вважав «своїм». Тепер його доведеться продати і розподілити гроші. Він вийшов із зали суду з обличчям, спотвореним від люті.
А вдома його чекала не підтримка, а шквал претензій.
Ти що, безголосий? кричала Тамара Володимирівна. Віддай їй усе! Машину! Квартиру! Хоч би юриста нормального взяв!
До того ж Тарас ще влез у кредит, щоб оплатити святкування ювілею Світлани в ресторані, бо «підставив» її з квартирою. Тепер у нього залишився окремий куток розкладний ліжко в кімнаті Тамари.
А Катерина вперше за довгий час спала спокійно. Вона зрозуміла, що ще молода, і не варто терпіти тих, хто не цінує. Гідних чоловіків навколо достатньо головне вчасно зрозуміти, хто є хто.
**Життєвий урок:** коли вчишся ставити межі і поважати себе, ти будеш жити в гармонії, а навколо будуть лише ті, хто дійсно вартий твоєї довіри.
