Колись давно, коли ще в нашій родинній хаті лунав сміх і шум кухонних ложок, я згадую, як моя тітка Калина захотіла відсвяткувати свій ювілей у нас і вимагала звільнити кімнату.
Оленко, чи уже Тарас тобі все сказав? запитала свекруха Мирослава. Послухай! Гостей буде до двадцяти, тому готовитись треба вже ввечері. Я приїду заздалегідь, десь о шостій.
Що? Увечері? скептично здивувалась невістка. Ні, я на таке не погоджувалась.
Тримайся. Я ще не завершила. Тарас уже має список продуктів, обіцяв усе закупити.
Тарас завжди підпирав старшу сестру Калина. До тридцяти років вона вже двічі вийшла заміж і двічі розлучилась, і щоразу винен був чоловік «не той потрапив». Їхня мати, Мирослава Володимирівна, з дитинства наставляла сина:
Сестрі треба допомагати.
І Тарас допомагав: то грошима, коли Калина «тимчасово» залишалась без роботи, то ремонтом у її орендованій квартирі, то безліччю переїздів речей після чергового розлучення.
А потім він одружився.
Оленка, його дружина, спочатку терпіла. Проте коли Калина впяте за рік попросила «на кілька днів» їхню машину, бо знову «підвела», Оленка мяко, але твердо відповіла:
Тарасе, може, вже досить? Нам теж потрібна машина на ці вихідні. Я думала, у нас були плани
Що треба робити? Пішки не вийде?
Ні. До дачі моїх батьків пішки не дістанеш. Вони нам зібрали два відра огірків. Я думала, ти почув, коли я про це казала.
Так чув, але розумієш у Калини термінова ситуація.
Знову? Яка саме?
Точно не знаю, замявся Тарас, але їй треба більше.
Ні, Тарасе. Цього разу так не буде! Або ти відмовиш сестрі, або купиш мені машину. На тролейбусі вже задляну
Тарас уперше задумався і хотів подзвонити сестрі, аби відмовити, та Мирослава Володимирівна швидко повернула все на місце:
Ти що, через дружину сестру кинеш? Вона ж одна! Хто їй допоможе, крім тебе?
І Тарас знову допомагав, попри сварки з дружиною. Одного разу вони не розмовляли кілька днів, і Тарас не витримав:
Чому мовчиш?! Ображена чи що?
Та неужели? Три дні треба, щоб зрозуміти? обурилась Оленка.
Просто я не можу второпати на що саме?
Оленка посміхнулась у нерозумінні:
Справді? Не розумієш? Твоя сестричка забрала тебе на вихідні, бо треба було доїхати до дачі до подруги. Я думала, ти лише підвезеш, а залишишся там на два дні. Тебе це не турбує?
А що має турбувати? Трохи випили. Там був її колишній, з яким я нормально спілкувався. Треба було якось відзначити. Чому я, як дурень, мав їхати? Це було бы непристойно.
Міг би хоча б зателефонувати.
Ти теж могла, крикнув Тарас.
Я й дзвонила! Тільки твій телефон був вимкнений. Уявляєш? Я вся на нерві, не знаю, де мій чоловік. А він просто вирішив відпочити від мене, злилась Оленка.
Не вигадуй, відмахнувся чоловік, показуючи жестом, що дзвонить.
Тарас вийшов на балкон і лише там підняв слухавку. Добре знав дружина не оцінить ще одну розмову з сестрою.
Привіт, братику! защебетала у трубці Калина. У мене ювілей через два тижні! Тридцять років! Ти зрозумів, так?
Тарас обережно поглянув на Оленку, що розливала суп.
Ну чого хочеш? запитав він.
Як ти мене одразу розумієш! засміялася Калина. Хочу відсвяткувати у вас вдома! У вас велика вітальня. У мене в орендованій тісно, а господарка свариться. А ресторан дорого.
Може, все ж у кафе? Я додам, скільки треба.
Ти що, з глузду зїхав?! обурилась Калина. Це ж ювілей! Ти хочеш, щоб я витрачалась на оренду, коли у вас є квартира? І додавати тобі все одно доведеться. Бо я ж не дочка мільйонера.
Дай мені спочатку поговорити з Оленкою. Це ж і її квартира. Може, у неї інші плани.
Пізно! перебила його сестра. Я вже всім сказала, що свято буде у вас. Звільни квартиру на весь день, добре? Мама каже, що все приготує.
Тарас зітхнув і прикрив обличчя рукою. Поки розмірковував, як вийти з ситуації, телефон знову завібрував. Цього разу повідомлення від матері.
«Калина просила скласти меню. Ось список страв. Продукти теж треба купити. Скажи Оленці, щоб допомогла. І в приготуванні не завадить.»
Тим часом Оленка, нічого не знаючи про майбутній ювілей Калини, зручно вмостилася в кріслі з телефоном, плануючи подивитись улюблений серіал. Коли Тарас увійшов до кімнати, опустивши очі, вона все зрозуміла.
Ну і що цього разу? спокійно запитала, ставлячи серіал на паузу.
Оленко, слухай У Калини ювілей, розумієш. Тридцять років. Це ж дата. Вона хоче відзначити.
Оленка підняла голову.
Ну то хай святкує. Ми їй що, забороняємо?
Тарас почухав потилицю.
Та не в тому питання. Вона хоче святкувати у нас.
Що?! підскочила Оленка. У нашій квартирі?
Так, лише на один вечір. Кажуть, ресторан дорогий, а вдома тісно
І що? Ти погодився?
Я сказав, що спершу поговорю з тобою! Але Калина вже всіх запросила. І мама меню склала
Оленка заплющила очі й важко вдихнула.
Тарасе. Ти точно дорослий? Чи просто передавач бажань Калини?
Що ти починаєш?
Я починаю? іронічно показала телефон. А нічого, що мені ніхто навіть не подзвонив? Це ж моя квартира, а не транзитна точка для твоїх родичів. Калина хоче святкувати в моєму домі, я маю їй допомагати, ще й твоїй мамі асистувати і мене навіть не спитали!
У цей момент Оленка отримала новий дзвінок.
Ох, а ось і вишенька на торті, прошипіла вона. Твоя мама, помахала телефоном перед обличчям чоловіка.
Оленко, чи сказав Тарас тобі? заговорила свекруха. Дивись! Буде до двадцяти осіб. Тому готувати почнемо ввечері. Я приїду десь о шостій, напередодні.
Що? Увечері? скептично усміхнулась невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Та почекай. Я ще не закінчила. Тарас вже має список продуктів, він обіцяв усе купити.
Припустимо кинула Оленка. А гроші? Де їх візьмемо?
Тарас обіцяв допомогти, коротко відповіла Мирослава Володимирівна.
Ага. Тобто з моєї квартири ви хочете робити ресторан і ще платити за банкет ми? Оленка вже не стримувалась.
Калина ж вам не чужа! Чи важко один день допомогти, щось порізати, салатики, канапки Ти ж господиня в домі!
Мирославо Володимирівно, перебила її Оленка, я щойно дізналася про свято. Я не давала дозволу святкувати день народження Калини в моїй квартирі.
Що ти кажеш «моя квартира». Ви з Тарасом подружжя. У вас усе спільне! різко відповіла свекруха.
Та не кажіть. Якби квартира була Тарасова, ви б так не говорили. Тоді я була б, вибачте, просто утриманкою.
Не кажи дурниць. Розмова завершена. До пятниці треба закупити все необхідне, кинула Мирослава і вимкнулася.
Що це було? запитала Оленка чоловіка, почувши короткі гудки.
Досить вже грати жертву! нарешті сказав Тарас. Тобі вже сказали, що ти не права. Признай помилку й припини впиратись.
Оленка була в шоці. Вона встала, підішла до шафи й мовчки діставала велику спортивну сумку. Потім зайшла в спальню, відчинила комод і монотонно почала складати футболки й джинси Тараса.
Тим часом Тарас вважав себе переможцем. Гучно відкрив холодильник, дістав пляшку пива, захлопнув дверцятами й сів перед телевізором, ніби нічого не сталося.
Йому здавалося, що Оленка просто «охолоне», і все буде, як завжди. Трохи обуриться, наголосить і заспокоїться. Тарас навіть увімкнув футбол, сподіваючись, що Оленка зайде в кімнату і запросить його на вечерю. Але він помилявся.
Через пів години Оленка вже стояла в коридорі з пакетом у руці, а поруч спортивна сумка, доверху набита речами чоловіка. Тарас вийшов із вітальні до холодильника, та побачив дружину.
Що це? пробурмотів він. Який театр ти організувала?
Оленка холодно подивилась на нього:
Це не театр, Тарасе. Це кінець. Я більше не буду тінню у власному житті, слухняною у своїй квартирі та фоном для забаганок твоєї мами й сестри. Хочеш бути добрим сином і братом будь ласка. Повернись до мами. Готуйтесь разом до свята. Впевнена, вона з радістю виділить тобі куток у своїй вітальні.
Ти серйозно? він крокував до неї. Я ж не повернусь.
Абсолютно серйозно, кивнула Оленка. Я не хочу, щоб ти повертався. Я терпіла стільки, що тепер навіть до себе маю питання. Але мене досить. Якщо ти за три роки не навчився мене поважати далі не буде кращим.
Оленко ти не можеш так все зруйнувати! У одну мить!
Неможливо зруйнувати те, що вже розвалилося.
Тарас гмикнув, ще не розуміючи, що Оленка остаточно вирішила.
І так, додала вона, усі твої сорочки й джинси тут. Можеш не дякувати. Виїжджай зараз.
Він хотів щось сказати, та Оленка відчинила вхідні двері. Тарас стояв, налитий злістю. Щоки пульсували, губи стисли. Він ще сподівався, що Оленка здасться, та її спокійність лише підпалювала його.
Ну і дупа! вигукнув він. Думаєш, знайдеш кращого? Таких, як я, ще шукати!
Оленка хмикнула й відійшла крок назад:
Таких, як ти, справді шукати І слава Богу.
Ти ще пошкодуєш! крикнув Тарас, хапаючи сумку. Приповзеш на колінах, коли зрозумієш, що ніхто не захоче з тобою говорити! Без мене ти ніхто!
Якщо «ніхто» це людина, що живе у власній квартирі, працює, не обслуговує старих родичів і не терпить хамства, то мені подобається бути «ніким».
Тарас пішов, а Оленка залишилась сама. Вона глибоко вдихнула, піднялась до вікна, відсунула фіранку і спостерігала, як колишній чоловік засуватим під сумку в багажник таксі.
Минуло кілька місяців.
Процес розлучення був важким. Тарас намагався зобразити Оленку жадібною та меркантильною. Головна суперечка боротьба за авто, куплене під час шлюбу. Він стверджував, що сплатив його сам, а ОленкаТепер, озираючись назад, вони обоє розуміли, що справжнє багатство це свобода від чужих очікувань і мир у власному серці.
