«Зносіть халупу!» кричав бізнесмен, не здогадуючись, що до двору вже підходить офіцер спецпідрозділу.
Артем не терпів листопада. Саме у листопаді болото під ногами стає липким, наче смола, а низьке небо зависає прямо над вершиною оголеної вишні. Автобус висадив його на роздоріжжі, обдав гарячим димом і зник у сутінках, залишаючи позаду нічну тишу.
Від зупинки до рідної Квіткового було десь півтора кілометри пішки. Дорога, знайома ще з дитинства, у темряві здалася ще довшою. За плечима важчав рюкзак з гостинцями: пухова хустка, коробка «Світочівських» цукерок, які обожнювала бабуся Ганна, і банка доброї кави. Артем не телефонував їй: хотів побачити очі, коли зайде у двір три роки контрактної служби, поранення, пів року лікарні Він просто хотів спокою, печі з хрускотом дров і бабусиноï випічки із справжньої духовки.
Та тиші не було.
Ще за кількасот метрів до вулиці Дружби він почув низький гул так гуркоче потужний дизельний двигун в очікуванні, рівно і натужно. Артем пришвидшив крок, перестрибуючи калюжі. Огорожа, яку він ще чотири роки тому власноруч фарбував у зелений, валялася на землі, зламана посередині.
Біля розчиненої хвіртки стояв чорний джип, поряд нервували двоє кремезних хлопців у коротких куртках, жуючи насіння і плюючи просто під ноги. Просто перед ганком, нависнувши над маленькою, згорбленою фігурою у старій плащівці, стояв чоловік у пальті кольору лляного полотна.
Господи, ти з глузду зїхала?! голос бізнесмена бринів, гепкуючи по осінньому повітрю. Я ж дав тобі тиждень, тиждень! У мене тут і техніка стоïть, і гроші великі крутяться, а вона не виїжджає!
Синочку, куди ж я поїду бабуся Ганна ледве тримала себе в руках, голос її зривався. Зима на носі тут могила діда, тут усе моє
Компанія оплатить тобі пансіонат! відрубав бізнесмен і копнув старе оцинковане відро воно з гуркотом покотилося двором. Знести цей курінь! гукнув він до двох, хто лузгав насіння. Не розуміє по-хорошому!
Один з підручних вишкірився і зробив крок вперед.
Артем не кричав. Він не біг. Просто безшумно зайшов до двору, як вчився колись на завданнях. Рюкзак опустив на траву.
Тільки коли між ним і хлопцем у куртці залишилося два метри, той помітив Артема.
Слухай, мужик, ти встиг лише почати.
Одним рухом Артем відкинув суперника в бік, той схопився за живіт і впав. Другий захитався, але зустрів крижаний погляд Артема. В його очах не було люті. Лише порожня, смертельна втома.
Стояти, ледве чутно сказав Артем.
Чоловік у пальті різко обернувся, його доглянуте обличчя застигло у здивуванні.
Ти що за один такий? Де взявся?!
Артем підійшов до бабусі. Вона підняла до нього очі, тримаючись руками за груди.
Темчику прошепотіла вона. Живий
Він стискав її між своїх рук здавалася ще більш тендітною, ніж памятав. Від неï пахло валеряною і теплою вовною.
Живий, ба. Заходь у дім, води на чай постав.
А ти, герой! бізнесмен гримнув кроками, плямкаючи губами. Ти на кого руку підняв? Я Борис Безрук! Я тут усе контролюю! Ще за мого охоронця відповіси!
Артем повільно розвернувся, підійшов майже впритул. Безрук був вищий, але відступив на кілька кроків від Артема відчувалася небезпека.
Слухай, Боря, тихо заговорив Артем, бери своїх шутів, сідай у джип і зникни звідси так швидко, щоб навіть твого «шанелю» не запахло.
Безрук почервонів, зашипів, розмахуючи руками.
Та хто ти такий, щоб мені погрожувати? Ми завтра приïздимо з бригадою і зрівняєм курінь із землею! І тебе, і твій сарай.
Він рвучко покликав своїх, ті, ледь зібравшись, попленталися до машини. Двері гримнули так, що з даху злетів табун горобців. Джип забурчав, розвернувся, перемолов колеса на клумбі з жоржинами й поїхав.
У хаті було тепло, проте це тепло пахло крихкою, тимчасовою надією. На старому столі холонула смажена картопля. Бабуся Ганна хвацько ставила на стіл квашену капусту, огірки й грибочки. Проте руки тряслися виделка дзенькала об тарілку.
Місяць тому тут зявились розповідала вона, дивлячись у вікно. Спершу ходили, усміхались, а потім оцей Борис приïхав. Хотіли купити землю за копійки. А потім заявили буде база відпочинку для багатих. Річка ж поряд.
Всі погодилися? Артем пив чай міцний, солодкий, як у дитинстві.
Майже вся вулиця зітхнула бабуся. У Стельмах корова пропала, знайшли аж під лісом Семенових підпалили. Люди бояться, Темо. У Безрука племінник у райраді, брат у поліції. Куди нам, пенсіонерам, проти такої сили?
Артем слухав і відчував усередині щось стискається до болю. Він знав таких, як Безрук. Вони не зупиняються.
Де документи на хату, бабусю?
В шкатулці, в шафі. Все є, синку.
Лягай відпочивати, ба. А я побуду на варті.
Тієї ночі Артем не спав. Зробив обхід господарства. Паркан лиш формальність. Ззаду ліс, підійти можна без проблем. Хата стара, деревяна згорить за миті.
Вийшов на ґанок, закурив, ледве ловило звязок, довелося дертися на горище.
Набрав номер.
Та-а-к? на тому кінці залунав бадьорий голос, попри третю ночі.
Саню, це «Тихий».
Тихий! Друже, ти де? Ми думали, ти ще на реабілітації.
Я у баби, в Квітковому. Тут проблема місцевий барига оборзів. Завтра обіцяв з технікою приїхати, хатинку знесуть. Робить, що хоче.
Скільки їх?
Вдень було троє. Завтра підїдуть з «групою підтримки». У поліції звязки мають. Законом тут не поможеш.
Локацію кидай. Ми зараз в Кременчуці, до вас недовго. Вранці будемо.
Лише обережно.
Ти мене знаєш. Ми люди чемні.
Артем спустився. До світанку було чотири години.
Ранок сірий, пронизливий. Туман висять над просторами, закриваючи річку. Артем сидів на сходах, різав ножем яблуко. Бабусю вмовив залишитись у кімнаті.
Зявилися рівно о девятій: Безрук слово тримав.
Спершу загудів мотор, потім із мряки виринуло жовте «Білорусь», піднявши ковш як шолом. За ним два чорних позашляховика й мікроавтобус.
Весь кортеж зупинився біля воріт.
Безрук вийшов першим тепер у фірмовій курточці. Біля нього кремезний охоронець із шрамом на щоці. Із мікроавтобуса висипалися до десятка чоловіків хто у спортивках, хто в камуфляжі, в руках труби, деревяні палиці.
Що, герой? Безрук примружено усміхався. Речі поскладав? Чи допомогти?
Артем підвівся, відкусив від яблука.
Я ж сказав учора, Боря. Не почули?
Ломай паркан! пронизливо закричав Безрук бульдозеристу. А цього навчіть слухняності!
Бульдозер заревів, пустив клубок чорного диму. Наемники рушили через двір до Артема виглядали впевнено: сила на їхньому боці, за ними гроші й влада.
Лягай одразу, хлопче, засміявся кремезний зі шрамом. Цілішим будеш.
Та в цю мить з боку лісу затуркотіли мотори не важкий рев трактора, а злий, міцний гуркіт.
Всі глянули у той бік.
До дому, заливаючи брудом, долетіли два «Saxon» цивільні версії, але вигляд мали поважний. Перекрили проїзд джипам Безрука.
Дверцята відчинилися.
Вийшли семеро мовчазні, впевнені, у простих польових формах і берцях, пліч-о-пліч. Стояли так, як стоять ті, хто бачив справжню війну.
Саня рудий, кремезний, з веселими очима ступив уперед.
Доброго ранку, шановне панство! його голос перекрив гул. Що тут за збіг компанії? Чому нас не запросили?
Безрук знітився, відчув зміну розкладу.
Це приватна земля! Не втручайтесь! Ви хто такі?
Ми помічники. Бабусі допомагаємо тут. А ви, схоже, порядок порушуєте.
До справи! заволав Безрук, остаточно втрачаючи контроль. Усіх геть!
Натовп із палицями рвонув уперед. Це була фатальна помилка.
Зіткнення тривало трохи більше хвилини.
Друзі Артема діяли спокійно, чітко. Кожен рух суперника звертався проти нього. Мінімум шуму.
Кремезний зі шрамом замахнувся на Саню трубою, але той обіграв: змістився, перехопив і спокійно «поклав» супротивника на землю.
Лежати! гаркнув хтось із хлопців голос такий, що навіть бульдозер заглушили.
За дві хвилини всі Безрукові люди лежали на землі, оговтуючись. Сам Борис притискався до джипа, блідий мов полотно. Артем підійшов до нього.
Боря, тихо сказав. Витягни телефон.
Н-навщо? захитався бізнесмен.
Відкрий новини. Обласні.
Безрук тремтячими руками набрав адресу. Саня зазирнув через плече:
О, вже виклали.
На екрані стаття: «Беззаконня в Квітковому: бізнесмен Безрук і місцева влада тиснуть на пенсіонерів. Відео доказів».
Нижче відео: як Безрук копає відро, як кричить на бабусю Як погрожує знести двір.
У мене, Боря, друзі не лише спортом займаються, сказав Артем. Один у ЗМІ працює. Любить такі сюжети. Відео вже в прокуратурі та у губернатора на столі.
Безрук випустив телефон той гепнув у багнюку.
Можна домовитись Я заплачу, скільки скажете
Домовимось. Ти зараз всіх своїх забираєш, техніку теж. І зникаєш. Якщо ще хоч раз тут зявишся чи комусь буде лихо пошкодуєш. Зрозумів?
Безрук затрясся головою, як китайський сувенір.
Поліція прибула за годину не місцева: приïхав обласний спецпідрозділ. Відреагували на розголос вся команда Безрука поїхала у автозаку. Не церемонячись.
Увечері хата бабусі Ганни наповнилася людьми.
Стіл пересунули в центр. У повітрі витав запах смаженого мяса, засолів, дим від печі. Саня жартував, хлопці сміялися, Артем підливав чай. Бабуся Ганна світилася підкладаючи гостям вареники.
Синочки моï, змахувала сльози. Якби не ви
Та не варто, Ганно Іванівно, відмахувався Саня. Ми й самі давно хотіли в селі відпочити. Повітря тут казка.
Після заходу вийшли на ґанок. Туман розвіявся, зоряне небо заграло, як після дощу. Яскраві, холодні зорі лише восени такі бувають.
А далі що будеш нині робити? запитав Саня, закурюючи.
Артем глянув на похилений тин, що вже підлатали вдень, на темний ліс за хатою.
Побуду тут. Дах треба переробити. Ще старих яблунь не стало нова «Симиренка» потрібна. Баба каже, тільки посадити з душею, тоді приживеться.
Саня посміхнувся, легенько стукнув по плечу.
Добра справа. Створювати світ на довго.
Вранці хлопці поїхали. Артем стояв біля воріт, проводжаючи поглядом. Озирнувся до хати у вікні світло, бабуся вже щось чаклує на кухні.
Він узяв лопату. Земля тверда, мерзла. Але знав: якщо посадити дерево з душею, воно проросте навіть у листопаді. Головне коріння. А тут коріння таке, що жодний бульдозер не вирве.
