Ольга стояла біля вікна, спостерігаючи, як її донька Марійка завантажує останні коробки в машину. Дівчина метушилась, переставляла валізи, щось пояснювала чоловікові. Вже тридцять років, а мати все ще бачила в ній ту маленьку дитину, що колись чіплялася за її спідницю й боялася залишатися сама.
— Мамо, ти готова? — гукнула Марійка з двору. — Час їхати!
Ольга взяла з підвіконня невелику торбу з речами й повільно прямувала до дверей. У передпокої на комоді стояли фотографії — весілля доньки, день народження онучки Соломійки, сімейні вихідні на віллі. Звичайне родинне життя, яке тепер здавалося таким далеким.
— Іду вже, — відповіла вона, замикаючи квартиру.
Автомобіль стояв у дворі з відкритим багажником. Чоловік Марійки, Богдан, палив біля під’їзду й нервував, поглядаючи на годинник.
— Доброго дня, Ольго Миколаївно, — кивнув він. — Як ся маєте?
— Дякую, нормально, — відповіла вона коротко.
Богдан завжди звертався до неї офіційно, хоча зналися вже вісім років. Не те щоб він був поганою людиною… просто холодний. Ольга ніколи не відчувала себе з ним комфортно.
— Сідайте ззаду, мамо, — Марійка відчинила двері. — Там зручніше.
Їхали мовчки. Ольга дивилась у вікно на знайомі вулиці, які поволі змінювалися незнайомими районами. Переїзд до доньки здався розумним рішенням. Після смерті чоловіка жити одній стало важко, та й здоров’я вже не те. А тут онука — можна допомогти з дитиною.
— Ось ми й приїхали, — оголосила Марійка, коли машина зупинилася біля сучасного багатоповерхівки. — Наш дім.
Квартира виявилася простористою, наповненою світлом. Велика вітальня, окрема кухня, три спальні. Марійка з гордістю показувала ремонт, нові меблі, техніку.
— А це твоя кімната, мамо, — вона відчинила двері до найменшої з кімнат. — Спеціально для тебе облаштувала.
Кімната була акуратною, але безликою. Одномісне ліжко, шафа, стіл біля вікна. Все нове, все чуже.
— Дякую, доню, — Ольга поклала торбу на ліжко. — Дуже гарно.
— Мамо, а де Соломійка? — запитала вона, озираючись.
— У подруги залишилася на день. Завтра приведу, нарешті нормально познайомитесь.
Ольга кивнула. Соломійку вона бачила лише кілька разів — на Дні народження, на Різдво. Марійка рідко приїздила в гості, завжди була зайнята роботоУвечері, коли всі лягли спати, Ольга підійшла до вікна, дивилася на місяць, що сріблом заливав Київ, і зрозуміла, що справжній дім — це не стіни, а серце, яке б’ється там, де його люблять.
