Ти знаєш, я хотіла познайомити батьків нареченого, але його мати влаштувала скандал…
Ось слухай. У маленькому містечку на Вінниччині, де старі дерев’яні хати тримають тепло родинних традицій, моя мрія про щасливі заручини розбилася об жорстоку реальність. Я, Оксана, хотіла познайомити матір мого нареченого, Тараса, з моєю мамою, але замість теплої зустрічі отримала такий скандал, що мої сподівання розлетілися, а в душі залишилась глибока рана.
Ми з Тарасом зустрічалися два роки, і я була впевнена, що знайшла свою долю. Він — добрий, працьовитий, завжди мене підтримував. Коли він зробив пропозицію, я була на сьомому небі. Ми вирішили, що час познайомити наші родини. Моя мама, Надія, жила в Польщі, працювала там останні десять років, але заради цієї події прилетіла додому. Батьки Тараса, Олег і Людмила, мешкали недалеко, в орендованій квартирі, і я знала, що їм нелегко. Тарас часто допомагав їм грішми, платив за оренду, і я поважала його за це. Але я й гадки не мала, що їхня скромність стане причиною катастрофи.
Організувати зустріч було непросто. Мама запропонувала приготувати вечерю у нас вдома, щоб все пройшло затишно. Я готувалася кілька днів: прибирала, купувала продукти, пекла пиріг за маминим рецептом. Тарас запевняв, що його батьки радіють і дуже чекають. Я уявляла, як ми всі симо за столом, сміємося, плануємо весілля. Але реальність виявилась зовсім іншою.
У день зустрічі мама приїхала з аеропорту, стомлена, але щаслива. Вона привезла подарунки для батьків Тараса: польське вино та сувеніри. Я пишалася нею — вона завжди вміла створити затишок. Але коли Олег і Людмила зайшли до нас, я відразу відчула напругу. Людмила окинула кімнату поглядом, сповненим злості, а Олег мовчав, похмурий. Я намагалася розрядити атмосферу, частувала їх чаєм, але Людмила раптом почала говорити про те, як їм важко.
«Ми все життя в чужих хатах, — почала вона, дивлячись на мою матір. — Тарас нас тягне, а сам ледве зводить кінці з кінцями. А ви, Надієчко, мабуть, у Польщі в розкоші купаєтесь?» Її тон був отруйним. Мама, намагаючись згладити ситуацію, сказала, що працює доглядальницею, живе скромно, але Людмила перебила: «Скромно? А навіщо тоді дорогі подарунки? Приїхали хизуватись?»
Я оніміла. Мама збентежилась, Олег мовчав, навіть не намагаючись зупинити дружину. Тарас червонів, але теж не втручався. Людмила продовжувала: «Ви тут пироги печете, а ми ледве виживаємо! Думаєте, якщо у вас є гроші, можете нас принижувати?» Я намагалася заперечити, але вона вже кричала, звинувачуючи нас у зверхності. Мама не витримала: «Я приїхала познайомитися, а не слухати образи». Людмила кинула: «То й їдьте назад у свою Польщу!»
Вечеря закінчилась катастрофою. Людмила з Олегом пішли, грюкнувши дверима. Тарас просив вибачення, але його слова лунали порожньо. Мама плакала, а я відчувала, як моя мрія про весілля розпадається. Як можна будувати сім’ю, якщо родича нареченого такі? Я звинувачувала себе: треба було зустрітись на нейтральній території. Але їхня злоба була нічим не виправдана. Хіба ми винні, що живемо трохи краще?
Наступного дня я зателефонувала Тарасові, сподіваючись, що він поговорить з матір’ю. Але він сказав: «Маму не переконаєш, вона все життя страждала. Може, твоя мати дійсно зарозумілася?» Його слова добили мене. Я любила його, але чи можу я прийняти його родину, якщо вони так ставляться до моєї? Мама полетіла назад у Польщу, навіть не попрощавшись із батьками Тараса. Вона сказала: «Оксано, подумай — чи готова ти до такої свекрухи?»
Зараз я в розпачі. Тарас просить дати йому час, але я не можу забути, як принизили мою маму. Людмила навіть не вибачилась, а Олег підтримав її мовчанням. Я боюся, що ця злоба буде отруювати наше життя. Я все ще люблю Тараса, але тріщина між нами росте. Я мріяла про весілля, про сім’ю, де всі будуть рідними, а замість цього отримала біль і розчарування.
Сусідка, дізнавшись про все, порадила поговорити з Тарасом відверто: якщо він не може захистити мене від матері — чи варто продовжувати? Я не хочу його втрачати, але й жити під гнітом її ненависті теж не зможу. Моє серце розривається між любов’ю і гідністю. Я хотіла об’єднати родини, а замість цього втратила віру в наше майбутнє. Людмила своєю злістю зруйнувала не лише вечір, а й мої надії на щастя з Тарасом.
