Я живу разом із своєю мамою. Моїй матусі вже 86 років.
Так вже склалася моя доля, що не змогла вийти заміж і дітей у мене теж немає. Життя моє промайнуло якось по-особливому не так, як у більшості. Зараз мені вже 57 років. Нещодавно в мене був день народження. Відзначали ми його вдвох із мамою, більше нікого кликати й не було. Нема в мене подруг, а з родичів лише ми з мамою одна в одної залишились.
Ми тримаємось разом і завжди підтримуємо одна одну. Моя мама, хоч і старенька вже їй 86 років, але й досі має бадьорий настрій! Вона, попри поважний вік і погіршення здоров’я, не втрачає життєрадісності. Навіть сама виходить погуляти по нашому київському двору.
Я вже давно на пенсії, але досі підробляю, бо наша пенсія та яка з неї проживеш у наш час за ці гривні. Проте я не падаю духом і радію, що маю біля себе мою любу матусю Марію. Адже у когось немає ні житла, ні рідних, ні навіть копійки в кишені.
Ми з мамою живемо спокійно й мирно. Вечорами заварюємо чай із сушеницями, вяжемо гачком светри або носки, дивимося улюблені українські фільми й старі серіали, що нам із дитинства пригадуються. На вихідних я печу пиріжки або галушки й запрошую сусідів у гості. Вони розповідають нам свої родинні історії. Я тішуся, коли чую про щасливих людей, і прошу Бога дати мені й мамі Марії прожити ще довго та мирно, уникнувши тяжких лих.
Ось так і минає наше життя. Дуже хочу, щоб важливі для мене дні тривали якомога довше разом із моєю мамою…
