— Ой, Соломіє, вітаю! До мами завітала? — гукнула сусідка з балкона.
— Доброго дня, Ганно Михайлівно. Так, до мами.
— Поговори б із нею, важко їй, — зітхнула жінка. — Зовсім втрачає себе, бідолашна, після розлучення.
— Як це? — Соломія насторожилася.
— У мене безсоння, часто рано прокидаюся. Дивлюся якось у вікно — п’ята година ранку, а тут таксі під’їжджає, твоя мати вилазить. І виглядала… м’яко кажучи, не як завжди. Та ще й, здається, під хмельком. Усі сусіди вже шепочуться. У її-то віку! І навіщо вона виганяла твого батька? Та й спіткнувся чоловік, але хто без гріха? Стільки років разом — нерозумно в її роки розлучатися.
— Дякую, Ганно Михайлівно, — промовила Соломія, ковтаючи слину. — Я поговорю.
Вона поспішила додому. Її мати справді півроку тому випроводила батька, піймавши його на зраді. Соломія просила не поспішати — буває всяке. Але мати була непохитна. І найдивовижніше — вона не впала у відчай, як можна було очікувати, навпаки — почала жити на повну. Новий гардероб, танці, бари, подруги — все те, чого раніше за нею і в поміті не було.
Соломії було важко це зрозуміти. Вона ось-ось виходить заміж, планує дітей. А її мати — у барі до світанку? Яка з неї бабуся? Я представлятиме її свекрусі, якщо одна в’яже плед, а інша – гуляє по клубах?
Коли Соломія увійшла до квартири, мати зустріла її з чайником у руках і яскравою усмішкою. Одягнена не в полинялий халат, а в елегантний бежевий костюм. Манікюр, педикюр, нарощені вії – мати явно насолоджувалася життям.
— Ну, що там у тебе з Дмитром? — запитала вона, розставляючи чашки.
— Усе гаразд, — Соломія намагалася стримуватись. — А в тебе?
— Та чудово! Вчора з дівчатами до ранку танцювали. Спочатку у ресторані, потім на караоке. Якого ж воно кайфу!
— Ганна Михайлівна вже все розповіла, — похмуро додала Соломія. — Що ти повернулася о п’ятій ранку і, схоже, була п’яна.
Мати розсміялася.
— Ну а як ти думала? У барі компот пити?
Соломія вже не витримала.
— Мам, тобі не здається, що це занадто?
— У чому саме?
— Ну… тобі ж не двадцять. Які танці, які клуби? Ти ж… маєш бути прикладом. Ти ж майбутня бабуся!
— Я жінка, яка нарешті вільна. І не збираюся жити за чужим сценарієм.
— Але ж ви з батьком стільки років разом! Невже можна так все перекреслити?
Мати замовкла, а потім тихо, але рішуче сказала:
— Твій батько зрадив мені. Це був не прорахунок, а свідомий вибір. А я більше не хочу бути обслуговуючим персоналом. Я хочу жити. Для себе. Я стільки років жила заради родини. А тепер я – собі господиня.
— Але тобі ж майже п’ятдесят!
— І що? Я не зобов’язана старіти за розкладом.
Соломія відчула, що зайшла далеко.
— Пробач, я не хотіла тебе образити. Просто хвилююся.
— Якщо тобі за мене соромно – не запрошуй на весілля. Але знай: я не збираюся ховати сивину під хусткою і носити мішковаті сукні. Я буду танцювати, і, можливо, навіть фліртувати. Мені добре.
— Ні, мам, я хочу, щоб ти була. Просто…
— Просто тітка Ганна не схвалює? Нехай. А я нарешті живу.
Коли Соломія повернулася додому, розповіла все нареченому.
— Не знаю, як до цього ставитися.
Дмитро тільки засміявся:
— А на мою думку, твоя мати – молодець. Вона не впала у відчай, а обрала життя. Це ж не злочин – бути щасливою.
На вихідних Соломія подзвонила матері.
— Мам, а давай сходимо в СПА, а потім у бар із живою музикою?
— І тобі не буде за мене соромно?
— Я скажу, що ти моя старша сестра, — засміялася Соломія.
— Тоді домовились. Але знай – рано ми не підемо.
Того дня щось змінилося. Соломія вперше зрозумія, якою внутрішньою силою володіє її мати. І що, можливо, варто в неї навчитися – бути собою. І жити не «як треба», а як хочеться.
