«Мам, я пішла». У кухню зазирнула Марічка.
Оксана відвернулася від плити й уважно подивилася на доньку.
«Що?» Марічка демонстративно зітхнула й завела очі до стелі.
«Нічого. Куди так вирядилася серед ночі? Нафарбувалася. Побачення? Не забарися, добре?»
«Добре», неохоче відповіла Марічка й швидко зникла.
«Зовсім доросла стала», подумала Оксана. Накрила сковорідку кришкою й підійшла до великого дзеркала в передпокої. «Де мої сімнадцять років? Як швидко час проминув. Думала, попереду ціле життя, а ось уже менше половини лишилося. Школа тягнулася безкінечно довго, а потім життя покотилося, як кулька з гори. Університет, заміжжя… Щастя визирнуло, як сонце з-за хмари, і знову сховалося». Вона поправила волосся. «Та годі. Донька розумниця й красуня… Ой, картопля!»
Оксана сплеснула в долоні й кинулася на кухню. Схопила кришку зі сковороди, ледве не впустила на підлогу. Обпекла пальці й почала на них дмухати. «Навертілась біля дзеркала, мало картоплю не спалила», лаяла себе.
Оксана без настрою повечеряла сама, потім сіла дивитися серіал. За вікном швидко темніло. Не помітила, як заснула. Розбудив дзвінок мобільного. У напівсні не подивилася на екран, була впевнена, що це Марічка. Хто ще міг їй дзвонити так пізно? Подруг у неї не було, так, знайомі з роботи, об’єднані самотністю.
Дуже здивувалася, почувши чоловічий голос.
«Ви мама Марічки Коваль?»
«А хто це?» обережно запитала Оксана.
«Лікар з другої міської лікарні. Ви маєте приїхати, ваша донька потрапила в аварію, потрібна термінова операція. Вона неповнолітня, тому потрібна ваша згода…»
«Яка операція?» Оксана ще не могла прийти до тями. Але в трубці вже лунали короткі гудки.
Вона намагалася усвідомити почуте. Це помилка, донька пішла погуляти. Яка аварія? Але лікар назвав її ім’я й прізвище. Голова після несвоєчасного сну думала повільно. Оксана спробувала взяти себе в руки, повторила про себе, що їхати треба до другої лікарні, і викликала таксі. Потім швидко переодягнулася, схопила сумочку й вискочила з квартири. Ліфт чекати не стала, сходами буде швидше. Вийшла з під’їзду, а таксі вже під’їжджало до будинку, сліплячи в очі фарами.
«Будь ласка, швидше… Донька в лікарні…» задОксана затримала подих, коли у палату увійшов лікар з посмішкою – «Марічка приходить до тями, все буде добре».
