**Щоденник старого музиканта**
Буває, доля дарує нам дивовижні подарунки, про які ми й гадки не мали. Моя історія почалася серед ночі, коли я спав, а моя гарна подруга Оксана Шевченко тихо питала мене про щось. Я відповідав, не прокидаючись.
Одного разу вона запитала: «Яку найдорожчу річ ти хотів би мати Lamborghini чи щось подібне?» Я невиразно пробурмотів: «Сопілку». Вранці вона розповіла мені про цю розмову, і здавалося б дрібниця, але саме вона перевернула моє життя.
Я завжди обожнював Володимира Івасюка та «Воплі Відоплясова», рок був моєю кровю. Та гітара ні, вона не «співала» в моїх руках. Музика була важливою, але інструмент мав стати продовженням душі. І тоді я подумав: «А чому не сопілка?» Дивно, але це було наче проміння правди.
З того дня все змінилося. Я взяв у руки сопілку, вчився у майстрів, закінчив Львівську консерваторію. Музика стала моїм покликанням. Мені пощастило грати разом із Тарасом Петриненком та Володимиром Мостипаном. Ці зустрічі навчили мене, що музика це не ноти чи техніка, а мова, якою говорять серця.
Останні роки я граю на вулицях Львова. Колись люди зупинялися, кидали гривні в мій футляр, дякували. Тепер більшість проходить повз. Але я не здаюся. Граю, бо музика це дихання.
Мені вже 72, а я виходжу зі сопілкою навіть у мороз. Важко? Так. Але коли граю, відчуваю гармонію: музика дає силу, а ті небайдужі, що зупиняються на хвилинку, надію. Кожен звук це шматочок моєї душі, який я віддаю людям, навіть якщо вони не слухають.
Музика навчила мене терпінню, скромності та щирості. На вулиці немає сцени, софітів лише ти, сопілка та міський гомін. Але в цій простоті найбільша краса: справжній розмова з людьми без масок.
Я часто згадую ту ніч, коли промовив уві сні «сопілка». Хто б подумав, що це слово змінить все? Воно відкрило мені шлях, подарувало безліч радості та зустрічей з чудовими людьми.
Можливо, життя це не те, що ти маєш, а те, що ти віддаєш. Інколи відповідь приходить несподівано: через сон, знак, людину, яка чує твою душу. Моя історія про пристрасть, віру й те, що ніколи не пізно йти за покликанням.
Світ змінюється, люди поспішають, але музика лишається. Вона здатна обєднувати, лікувати, надихати. Я щасливий, що досі виходжу на вулиці, навіть у холод, і бачу, як хоч у когось в очах спалахує світло. Бо поки звучить моя сопілка я живий.
