Я народилася в сім’ї з великою кількістю дітей. У нашому сімействі було п’ятеро дітей, і я була середньою за віком. Я завжди мріяла про те, щоб бути поміченою і отримувати увагу, але, на жаль, це майже ніколи не відбувалося.
Батьки моїх братів і сестер завжди були зайняті, адже вони мали багато дітей, і забезпечення родини було важким завданням. Вони просто не мали достатньо часу і уваги, щоб займатися кожною дитиною окремо. Часто бували моменти, коли мене і моїх потреб просто не помічали.
У школі я також часто відчувала себе непоміченою. Вчителі зосереджувались на дітях, які вибивалися вперед, а я, як середня учениця, майже ніколи не привертала уваги вчителів. Я зрозуміла, що не така важлива і не варта уваги.
У стосунках зі своїми братами і сестрами також було складно. Ми часто змагалися за увагу батьків, і я відчувала, що мене відсторонюють на задній план. Моїй сім’ї бракувало часу на взаємодію та спілкування, і це робило наше відношення холодним і дистантним.
Такий досвід дуже вплинув на мою особистість. Я стала замкненою і ніяк не могла виразити свої почуття та емоції. Я перестала шукати уваги та підтримки від інших і закрила себе у світі своїх думок та почуттів.
Щоправда, з часом я зрозуміла, що моя самоізоляція та недовіра до інших не допомагають мені. Я стала свідомо працювати над собою, щоб побороти цей внутрішній бар’єр. Пошуки своєї ідентичності та зрілі відносини з сім’єю допомогли мені відкритися та знайти своє місце у родині.
Хоча цей шлях був нелегким, він допоміг мені перебороти відчуття непоміченості і зрозуміти, що я варта любові та уваги, так само, як і інші люди. Тепер я докладаю зусиль, щоб показувати своєю сім’ї, що мені дійсно їхнє спілкування та підтримка важлива.
У нашому житті іноді здається, що наші переконання про себе можуть впливати на те, як інші сприймають нас. Я відчувала себе непомітною для свого чоловіка Юрія, хоча, згодом зрозуміла, що це була лише моя внутрішня уява.
Юрій завжди був зайнятий і мав багато роботи. Я розуміла, що йому потрібно багато часу і зусиль, щоб забезпечити наше сімейне благополуччя. Але іноді, коли він витрачав більше часу на роботу, ніж на спілкування зі мною, я відчувала себе забутою і непомітною, як в дитинстві.
Моя внутрішня незабезпеченість та страхи підсвідомо переконували мене, що я неважлива для Юрія. Я думала, що може він не цінує мене і мої почуття так, як хотілося б. Це завжди робило мене пригніченою і сумною.
