Жіноча історія
Олену з Дмитром вважали ідеальною парою. Обоє гарні, успішні, з грошима, тільки дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.
Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молилися, їздили по святим місцям. До кого тільки не зверталися. Чули, що в якомусь селі живе стара знахарка зараз же їхали. Одна з них і сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Олена так зраділа, що ледве слухала, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.
«Жили б собі, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть й склянки води в старості не подамть», обговорювали за її спиною.
«Вже стара, у самої, мабуть, хвороб цілий букет, а туди ж дітей хоче. Про онуків треба думати» Але звідки онуки, якщо дітей нема?
Олена якось сказала Дмитру, що не тримає його нехай знайде собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та й не одну. Він так на неї подивився, що вона пошкодувала за свої слова й більше не піднімала цієї теми.
Так і жили.
Усе є: робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Олена знала, що буде найкращою мамою на світі. Уявляла, як буде колихати на руках маленьку дитинку, схожу на них із чоловіком, як вона робитиме перші кроки, піде до школи Інколи вона сама себе вмовляла: «Люди ж живуть і без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила». І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.
Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній за терпіння і віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме диво, у яке вони так вірили.
Олена вже не стежила за критичними днями. Тому коли вранці відчувала нудоту, вирішила, що щось не те зїла вчора. Але нудота повторилася й наступного ранку. А потім варила борщ, і від запаху мяса їй знову стало погано. А може Та ні, не може бути! І все ж Олена пішла до аптеки й купила два різних тести.
Як часто ми сподіваємося на диво, а побачивши його сумніваємося й не віримо очам. Ось і Олена не одразу повірила, коли побачила дві довгоочікувані смужки. Ледь дочекалася Дмитра з роботи, щоб поділитися з ним радістю.
«Я вагітна», випалила вона, щойно він увійшов у квартиру, і простягнула тест.
Вони кинулися один до одного, обійнялися й так стояли довго, поки на очах не висохли сльози радості.
Дмитро не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не тягала важкі пакети. Постійно питав, як вона почувається.
«Годі вже трястися надо мною. Жінки й старші за мене народжують», ображалася Олена.
«Мені байдуже на інших жінок, у мене є тільки ти. Я не хочу, щоб з тобою і нашою дитиною щось трапилося», казав він, цілуючи дружину. «А ще мені приємно піклуватися про вас».
Коли зявився животик, сусіди й колеги не залишили цього без уваги. Хтось щиро радів за подружжя, а хтось не приховував своєї злости.
«Що, все ж таки ЕКО зробили?..»
«Не народить, або народить каліку», сказала одна сусідка іншій на лавці біля будинку.
Олена почула й швидко пішла геть від «доброзичливців». Ішла, гладячи животик і примовляла:
«Не слухай нікого. Ти будеш найкрасивішою і найрозумнішою». Вона вже знала, що буде донька.
Раніше Олена обходила стороною дитячі відділи, а тепер сміливо заходила в магазин і вибирала найкращий одяг для малечі. Дома розгортала й милувалася, уявляючи в ньому свою донечку. Притискала крихітний костюмчик до лиця. Він пах магазином, але все одно це був одяг її дитини.
Коли прийшов час народжувати, вони з чоловіком домовилися в найкращій клініці, щоб зробили кесарів розтин, боячись сюрпризів під час пологів. Вони занадто довго чекали, щоб ризикувати. Дівчинка народилася здорова. Не було дня, щоб вони не дякували комусь згори за дане їм щастя.
Молока в Олени не було, купували найдорожчі й найкращі суміші. Обоє могли годинами дивитися, як малеча спить. Потім були перші зубки, перші слова, перші кроки. Чоловік запропонував Олені не виходити після декрету на роботу. Він добре заробляє нехай сидить з дитиною вдома.
«Жодних садочків, від інших дітей хворість нахватає».
Донька стала сенсом життя для Олени, вона з задоволенням сиділа з нею вдома. Соломія росла в любові, гарною й слухняною дівчинкою, проблем батькам не створювала.
До щастя швидко звикаєш, перестаєш його помічати.
Соломія вже вчилася в школі. Одного вечора вона робила уроки, Дмитро читав газету, а Олена готувала вечерю. Залишилося нарізати овочі для салату, коли вона згадала, що забула купити майонез.
«Діму, я швидко забіжу до магазину», сказала вона чолові
