Дружина дізналася занадто пізно
Оце шукаєш? я простягнула Колі листа.
Він різко зблід.
Олю, ти… ти тільки не думай… Марко Це
Про що я не повинна думати, Коля? Що мати мого чоловіка жива і сидить у колонії? Що ви обоє тримаєте мене за наївну квіточку?!
Якого місяця? Олю, ми ж домовлялися точно до осені!
У мене меншенький щойно в садок пішов, я знайшла роботу поруч…
Що сталося?
Ми ж платимо справно, галасу не робимо
Справа не у вас я зніяковіла. Мушу повернутись у свою квартиру.
Чого? З чоловіком посварилася?
Не питай, будь ласка, зайвого.
Рівно місяць з сьогоднішнього дня!
Я перерахунок зроблю, заставу поверну.
Пробач…
Поклала трубку і здригнулась. Хочеться вже поставити крапку у всьому
***
Я все не могла відвести погляд від конверта, що лежав на кухонному столі.
Звичайний сірий конверт, який я щойно витягнула з поштової скриньки разом із рекламою та квитанцією за інтернет.
Марко завжди сам забирав пошту, але сьогодні чогось я заглянула в ящик.
Відтиск. Зворотна адреса: ВК-6, колонія.
А як відправник вказано: Степанюк Любов Миколаївна.
Це імя я не раз чула від Марка так звали його матір. Тобто свекруха, яку саму жодного разу не бачила.
Я навіть не здогадувалась, що ця жінка, яка дала чоловікові життя, досі жива.
Я зовсім сам, Олю, сказав Марко на третьому побаченні. Сиділи ми тоді у дешевому київському кафе, ховались від дощу за вікном. Батько пішов до мого народження, його взагалі не бачив.
А мама мами не стало, коли двадцять виповнилось. Серце, казали. Я, як той бурян, сам собі.
Геть один? ледь не розплакалась я. А дядьки, тітки?
Є десь якась далека рідня на Хмельниччині, але не спілкуємося давно.
То навіть легше. Ніяких тобі драм, обовязкових обідів у неділю. Тільки ти і я.
Я тоді лише подумала:
«Який сильний. Таке витримати і не ожорсточитись…»
Я його оточила такою турботою, ніби намагалася заповнити пустку від маминої браку.
Потім було скромне весілля «для своїх».
З мого боку батьки, і дві подруги, з його друг дитинства Коля, що того вечора мовчав і не міг на мене дивитись.
Я списала все на соромязливість. Тепер розумію: він просто боявся проговоритися.
А де вона похована? запитала я десь через пів року після весілля. Може, поїдемо, прибиремо? Вона ж…
Марко ніяково здригнувся, відвів очі, почав крутити сорочку.
Далеко, Олю. Десь у області. Там давнє закрите кладовище.
Я сам колись навідаюсь, не забивай собі голову. Не хочу тебе туди вести, відчуття там погані.
Давай краще про живих думати, добре?
І я повірила. Дурна!
***
Двері відчинилися я вмить сховала конверт до ящика столу, куди кинула акційні купони із Сільпо.
Привіт, люба! Марків голос у передпокої лунав радісно, як завжди. Як наш чемпіон? Не бешкетував?
Увійшов на кухню, хотів мене поцілувати в чоло, а в мене аж плечі склались назад.
Ти що? Втомилась? він занепокоєно шукав мого погляду. Знову Миколка погано спав?
Я зараз переодягнуся, заберу його, а ти відпочинь.
І вечерю сам приготую.
Не треба, не голодна. Марку, сьогодні була пошта
Він завис на мить лиш короткий зойк погляду, але я це побачила.
Та що там? Знову платіжки?
Так, рахунки. Реклама й усе.
Він помітно розслабився й видихнув.
Ну й добре! Йду руки помити й до синка! Скучив…
Я дивилась йому вслід. Людина, з якою ділю побут і життя, відверто бреше.
Бреше так, що аж нудить.
Вважай, я сирота, казав він.
А з колонії шостій пише Любов Миколаївна.
За що? Вбивство? Криша? Крадіжка? На скільки ще вона там?
Я виразно уявила, як років за два до нас у двері дзвонить сувора жінка з тюремними татуюваннями.
І скаже:
«Добрий день, сину, добра вечора, невістко. А де мій онук? Я ж у вас поживу тепер!»
Я не за себе лякалася, а за Миколку.
Як йому рости з бабунею, що відсиділа? Як такій людині довірити дитину?
Олю, ти чай питимеш? крикнув Марко з кімнати. У «Сільпо» знижка на підгузки, бачив буклет
Я вже відкривала додаток банку й дивилася залишок на картці.
Грошей мало би вистачити на перший час. У іншому районі, квартира. Головне витримати місяць і не видати себе.
***
Марко пішов на роботу. Довго цілував Миколку в щічку, обіцяв прийти раніше.
Дивилась на цю ідилію з дедалі більшим роздратуванням. Як так могло бути такий рівень обману?!
Як тільки зачинився за ним двері, я дістала листа. Чесались руки відкрити, але боялася…
А раптом, якщо прочитаю вже не зможу піти? Щось там таке
Ні, твердо мовила сама собі. Не важливо, що там. Він брехав майже два роки!
Дзвінок у двері. Я здригнулася. Хто це?
Батьки би попередили. Подруги? Підійшла до вічка в підїзді стояв Коля. Тупцяв, озирався.
Відчинила.
Коля? А Марко на роботі.
Знаю, Олю засовався він, руки в куртці. Я це… проїздом. Думав, може, Марко ключі від гаража вдома лишив?
Казав, мають бути на тумбі.
Ключі? питаю спокійно. Немає.
Ну Слухай, Олю, Марко ще щось просив з пошти забрати. Я глянув, пусто. Ти сьогодні пошту не брала?
Брала, а що?
Коля сполотнів.
Та так Чекаємо одну посилку з деталями, Марко просив.
Я спокійно взяла з кухні сірий конверт і повернулась до дверей.
Оце шукаєш? простягнула йому лист.
Колька став блідим.
Олю, ти… не подумай… Це…
Про що не повинна думати? Що мати мого чоловіка за ґратами? Що ви обоє мене виставляєте ідіоткою? Що я народила від людини з такою історією?
Олю, Марко хотів як краще! Коля рештки впевненості змінив на шепіт. Хотів нормального життя без її тіні.
Мама у нього тяжка, Марко в неї натерпівся, тобі й не снилось.
Він не зі зла. Просто викреслив… аби не лякати тебе.
Викреслив? гірко посміхнулась я. Коля, як можна викреслити свою маму? Та ще й так низько.
Позбавив мене вибору! Я мала знати, в яку сімю увійшла!
Яка там сімя! махнув рукою. Ніякої сімї уже давно нема, лиш вона і її темні справи.
Олю, віддай листа. Ти ж його не читала? Я передам Маркові, він все пояснить.
Йди, Коля, тихо. І листа не віддам. Він адресується Маркові Степанюкові, нехай він сам отримує. З моїх рук.
Я досить різко зачинила перед здивованим Колею двері.
***
Весь день пройшов, як у тумані. Готую сина, гуляю з ним, а в голові постійно одна думка.
Що треба брати у першу чергу? Коляску, документи, речі. Меблі хай лишаються.
В моїй квартирі на околиці старий диван і шафа. Вистачить.
До шостої я вже була дивно спокійна.
Поставила вечерю, поклала малого, почала чекати чоловіка.
М-м-м, пахне смачно! повернувся з роботи. Дивись, купив мобіль для Миколки. З мелодіями.
Я мовчки сиділа, з конвертом переді мною. Марко глянув і лицемірити перестав.
Знайшов Коля? хрипко.
Я знайшла. Коля приходив по твій наказ, хотів забрати. Але я не віддала.
Чоловік сів навпроти.
Чому, Марко? Чому сказав, що мама п.омерла?
Бо для мене вона п.омерла дванадцять років тому, підвів на мене вологі очі. Коли вперше опинилась за ґратами. Потім вийшла, пробула півроку й знову на термін.
Олю, ти з доброї родини. Тато інженер. Мама вчителька. Ти б навіть не зрозуміла, про що вона. Вона аферистка по життю.
І ти вирішив, що маєш право брехати? Рік? не витримала я. Ти розумієш, що цим убив усе довіря?
Боявся втратити тебе! він просто вибухнув. Ти б пішла, сказала: Ой, у нього мама зека. Ще не відомо що там у крові.
Хотів, щоб Миколка ріс нормально. Повір, я вирішив, що чоловік-сирота краще, ніж син шахрайки!
Тепер у нього буде тато у розлученні, холодно сказала я.
Марко завмер.
Що? Як це через листа? Через те, що я приховав?
Через те, що я тебе не знаю, Марко. Якщо ти так спокійно вигадав смерть матері про що ще ти брешеш?
Хто твій батько? Може, теж не зник?
Олю, не говори дурниць…
Не дурниць. Я вже повідомила орендарям через місяць переїжджаю. Завтра подаю на розлучення.
Марко стояв на колінах, благав переграти, казав брехня на благо.
Я його не слухала. Я все вирішила.
***
Орендарі зїхали, і ось я з сином живу в себе. З чоловіком офіційно розлучилися. Марко все ще сподівається мене повернути. Каже сімя понад усе…
Сина бачить, допомагає фінансово. Але розтопити моє серце вже не може. Повернутись до нього я не збираюся.