Нова дружина батька
Ліля тримала в руках запрошення на весілля й ніяк не могла повірити в те, що бачить. Золоті літери на кремовому папері сповіщали про шлюб її батька, Олександра Івановича, з якоюсь Маріанною Сергіївною. Дата була через тиждень.
«Через тиждень…» – пробурмотіла вона, перевертаючи листівку. «Навіть попередити нормально не спромігся.»
Задзвонив телефон, перебиваючи її думки. На екрані з’явилося ім’я молодшої сестри – Насті.
«Лілю, ти отримала це… запрошення?» – голос сестри звучав збентежено.
«Отримала. Ти щось знала?»
«Нічого! Зовсім нічого! Я думала, тато просто з кимось зустрічається. А тут на тобі – весілля!»
Ліля пройшла на кухню, поставила чайник. За вікном моросив дрібний дощик, і на душі було так само сіро й нудно.
«Настю, а ти її хоч раз бачила? Цю Маріанну?»
«Один раз, випадково. Вони виходили з кав’ярні, а я якраз їхала повз. Молода така, років тридцяти п’яти, не більше. Блондинка фарбована, вся в золоті й хутрі.»
Ліля мимоволі скривилася. Батькові шістдесят вісім, різниця у віці – понад тридцять років.
«Може, через гроші?» – припустила Настя. «Пам’ятаєш, тато казав, що продав дачу? А ще двокімнатна квартира в центрі.»
«Не знаю,» – зітхнула Ліля. «Треба їхати до нього, розмовляти.»
«Поїдемо разом. Я завтра з роботи пораньше звільнюсь.»
Наступного дня сестри зустрілись біля будинку, де жив їхній батько. Олександр Іванович недавно переїхав сюди після продажу старої трикімнатної квартири, де вони виросли. Тоді він пояснив це бажанням жити ближче до центру, але тепер Ліля підозрювала інші мотиви.
«Доньки мої!» – батько зустрів їх з розпростертими обіймами. «Як добре, що приїхали! Познайомлю вас із Маріанночкою.»
Він виглядав помолоділим і дуже задоволеним. Нова зачіска, модна сорочка, навіть хода стала жвавішою.
«Тату, нам треба поговорити,» – серйозно сказала Ліля.
«Звичайно, звичайно! Маріанна якраз готує вечерю. Вона чудово готує, побачите.»
З кухні долітав дзвік посуду й жіночий голос, що наспівував якусь пісню. Батько провів доньок у вітальню й посадив на диван.
«Кохаю мої, я такий щасливий, що ви познайомитесь із Маріанною. Вона дивовижна жінка, добра, турботлива. Я й не думав, що у моєму віці ще зможу закохатись.»
Ліля й Настя переглянулись. Слово «закохатись» з вуст шістдесятивісьмоА коли за майбутнім столом Маріанна радісно розповідала про плани на медовий місяць у Карпатах, Ліля зрозуміла, що батькове щастя, хоч і куплене, було для нього останньою ілюзією тепла, яку він так відчайдушно шукав.
