Мене звати Олександра. Я навчаюся на психологічному факультеті. Живу разом з братом та його дружиною. Два роки назад, батьки купили нам двохкімнатну квартиру. Спочатку ми з братом жили вдвох, а через рік він одружився. В мене одразу запитав, чи я не проти такого сусідства? Я сказала «ні». Я в одній кімнаті, а вони в іншій. Ніхто нікому не заважає.
Жили мирно, спокійно. Василина, дружина брата, завагітніла. З того часу, вона просить мене з’їхати і звільнити кімнату для дитини. Я не розумію, чому я повинна це робити? Квартира належить мені і братові, я нікому не заважаю. Окрім того, навіть якби хотіла, не змогла б переїхати. В мене немає стільки грошей, я ж студентка. Працюю на підмінах, тобто виходжу працювати рази три-чотири на тиждень. Отримую до 1500 гривень. Звісно, в мене ще є стипендія, але цього все одно замало.
Василина спочатку натякала на свої наміри. Я робила вигляд, що нічого не розумію. Так тривало тижні два. Я думала вона заспокоїться та припинить, але Василина тільки йшла у наступ.
Тепер, кожного разу, коли я поверталася з навчання, Василина розповідала, яка гарна, світла та простора в мене кімната. Чудово підійде дитині. Говорила, який вона планує в мене зробити ремонт, показувала шпалери, які їй сподобались.
І це все Василина говорила так, ніби мене вже немає. Але ж я нікуди не дінусь. Не приємне відчуття, коли виганяють з власної квартири. Відчуваю себе якоюсь чужою.
Нещодавно зібралася поговорити з братом. Розповіла про поведінку Василини, а він тільки посміявся. Він вважає, що це все гормони. Мовляв, жінки під час вагітності емоційні і трішки неврівноважені, тому говорять всяку нісенітницю. Але ж я знаю, що плани в Василини серйозні.
Після діалогу з братом, Василина почала агресивніше настоювати на моєму переїзді, а я досі не розумію, чому повинна з’їхати?
