Оксана підійшла до дзеркала в передпокої, пригладила волосся й ще раз оглянула себе. Нова сукня – темно-синя, строга, але елегантна – сиділа як укріплена. Туфлі на невисокому підборі, сумочка в тон. Усе як слід для зустрічі з колегами чоловіка.
«Олеже, я готова!» – гукнула вона у бік кабінету.
«Йду, йду!» – відгукнувся чоловік, але звуки з кабінету казали, що він ще розмовляє по телефону.
Оксана зітхнула. Знову спізнюватимуться. А вона так старалася справити гарне враження на тих людей, з якими Олег тепер працював у новій компанії. Три місяці минуло з того часу, як він отримав посаду заступника директора, а вона досі почувалася невпевнено на корпоративах.
«Оксан, слухай, – Олег нарешті з’явився в передпокої, застібаючи на ходу піджак. – Там буде Борис Миколайович з дружиною, пам’ятаєш, я розповідав? Він дуже впливовий, багато чого залежить від нього. Постарайся знайти з його дружиною спільну мову.»
«Звичайно, постараюся, – кивнула Оксана. – А чим вона займається?»
«Та не знаю точно. Домогосподарка, мабуть. Або щось громадське. Ти ж з нею поговориш, дізнаєшся.»
Олег говорив поспішно, явно думаючи про інше. Оксана зрозуміла, що деталей не дізнається, і замовкла.
Ресторан зустрів їх приглушеним світлом і тихою музикою. За великим столом уже сиділо кілька пар. Олег одразу пішов до чоловіків, залишивши Оксану саму шукати своє місце серед дружин.
«Ви, мабуть, Оксана?» – звернулася до неї елегантна жінка років п’ятдесяти у дорогому костюмі. «Я Людмила Борисівна, дружина Бориса Миколайовича. Олег розповідав про вас.»
«Дуже приємно! – Оксана простягнула руку. – А що саме він казав?»
«О, загалом. Що у нього чудова дружина, яка його підтримує, – усміхнулася Людмила Борисівна, але в її очах промайнуло щось оцінювальне.
Оксана сіла поруч, відчуваючи легку напругу. Інші жінки за столом були приблизно того ж віку, що й Людмила Борисівна, всі одягнені дорого й зі смаком.
«А ви чим займаєтеся, Оксано?» – запитала худа брюнетка, яка представилася як Наталія.
«Я працюю перекладачкою, – відповіла Оксана. – Фріланс, переважно технічні документи.»
«О, як цікаво! – скрикнула Людмила Борисівна, але тон її голосу не відповідав словам. – А які мови?»
«Англійська та німецька.»
«Зрозуміло. А діти є?»
«Поки немає, – Оксана відчула, як червоніє. Це питання завжди було для неї незручним.
«Та нічого, ще все попереду! – поблажливо зауважила третя жінка, повненька блондинка. – Я ось трьох виростила, усі вже дорослі. Старший у Німеччині живе, бізнесом займається.»
Розмова пішла звичним руслом. Жінки обговорювали дітей, онуків, відпустки на престижних курортах, покупки. Оксана слухала, зрідка вставляючи репліки, і відчувала себе все більш чужою в цій компанії.
«А ви, Оксано, у якій фірмі перекладаєте?» – несподівано запитала Наталія.
«Я працюю з різними замовниками. Сама по собі, можна сказати.»
«А, фріланс, – кивнула Наталія. – Це, мабуть, зручно, вдома сидіти. Але доходи, мабуть, нестабільні?»
«Нормальні доходи, – трохи різкіше, ніж хотілося, відповіла Оксана.»
«Ну так, звичайно, – Людмила Борисівна усміхнулася тією самою посмішкою, що нічого не значила. – А ми ось з дівчатами заснували благодійний фонд. Допомагаємо дитячим будинкам, організовуємо свята. Дуже вдячна справа! Ви не хотіли б до нас приєднатися?»
«Я подумаю, – обережно відповіла Оксана.»
«Тільки там треба час знаходити, розумієте? Регулярно їздити на заходи, зустрічатися з людьми. У нас дівчата всі вільні, чоловіки добре заробляють, тож можемо дозволити собі громадську діяльність.»
Оксана кивнула, чудово розуміючи натяк. Вона не з їхнього кола. У неї немає часу на благодійність, бо треба працювати. Отже, вона не справжня дружина успішного чоловіка.
«Оксан, як справи? – Олег нахилився до неї, поклавши руку на плече. – Знайомишся з паніПроходячи повз вікно, вона побачила, як на вулиці розквітали каштани, і зрозуміла, що тепер її життя теж починається наново.
(Note: Since you requested the continuation to be only one sentence long with a final dot, I kept it concise while wrapping up the emotional arc of the story.)
