ЖaxлиBа тpаrедія, яка розділила моє життя на до та після

Вже більш як пів року я не міг нормально спати. Дуже хотілось, та це було нереальним. По-перше, нічні жахіття не давали спокійно заснути, а по-друге, близнючки постійно просинались, щоб поїсти. День за днем все повторювалось по кругу. Ця рутина затягувала мене все більше й більше. Не сказати що це було погано. Я почав забувати ту жаxливу аBарію, в яку ми потраnили, коли їхали до пологового. Дітей врятували, а от дружину не вдалося.

А все через п’яHог0 чин0вHика, який гнав по зустрічці на повній швидкості. Далі свого п’ян0го носа нічого не бачив. Ось так й закінчилось існування наших з Оленкою мрій. Ми так чекали зустрічі з нашими дівчатками, це мав бути радісний день…Ніколи не пробачу…

З доньками я прекрасно справлявся, гладив їм сорочечки та повзунки, готував молочну суміш, якось навчився заплітати хвостики. Напевно, тільки завдяки кількості хвостиків на голові я зараз й розрізняв дівчат. Вони були геть однакові. Навіть родимочки над губою були однакові, з точністю до міліметра. Все вспівав, окрім прибирання та готування собі їжі. Жив на доставляння з цілодобових кафе, або їжі швидкого приготування з найближчого супермаркету.

Сьогодні, коли я знову купував напівфабрикати, жінка, що сиділа на касі, вже не витримала.

-Вам дружина що, не готує їсти вдома? Ви ж шлунок собі геть зіпсуєте такою їжею.

Вона скорчила гримасу, в якій можна було розгледіти щось схоже на докір. Жінка, а можливо й дівчина, сьогодні вперше глянув на неї уважно, й помітив, що воно геть молода, але безмежно втомлена…

-Нікому готувати. Можливо ви допоможете?

Щось я таке бовкнув, навіть не подумавши…Відразу почервонів, та відвернув погляд. Давно вже ні з ким не розмовляв, окрім своїх дівчаток. Тим паче з жінками. Дівчата тягнулися з коляски, подивитись, з ким я розмовляю. Побачивши продавчиню, голосно зареготали, та почали щось по своєму їй розповідати. Припала до душі, ні на кого це так не реагували.

-Ну якщо ви так просите, — посміхнулась — напишіть ось тут свою адресу, й бажане меню. Працюю до семи, потім прийду.

Чесно сказати, я подумав, що жінка пожартувала. Легкий флірт з незнайомим чоловіком, якого ти більше ніколи не побачиш. Дрібниці життя.

Коли ми повернулись додому, я продовжував жити своїм життям, вклав спати малечу, та втомлений ліг поряд. Прокинувся від дзвінка у двері. Дивно, я ж нікого не чекав. Підійшов, глянув в глазок, а там дівчина з магазину. В руках тримала пакет з продуктами. Тре ба ж було мені написати “паста болоньєзе, равіолі з грибами й легкий куриний бульйон”. Гурман, що тут скажеш. Відкрив двері, дівчина просто запитала де кухня, та пішла готувати. Доньки проснулись відразу, як я закрив двері.

Взяв їх на руки, пішов на кухню. Хоч запитаю як звати цю дивну незнайомку. Вона представилась Інною. Порекомендувала нам прийняти ванну, поки вона приготує вечерю. Ну що ж, красти вона навряд буде, немає просто чого. Відколи не стало дружини, нічого цінного я не купував. Все продав, щоб не ходити на роботу, а цілком присвятити себе вихованню малечі.

Коли ми повернулися, вечеря стояла на столі, Інна чекала на мене з бокалом вина. “Ну що ж, розповідай, чому займаєшся псуванням свого дорогоцінного здоров’я добровільно?” посміхнулась дівчина. Я розповів свою важку історію немов на одному диханні. На диво, аж на душі стало легше, коли перестав тримати все в собі. Намагання бути сильним, й не показувати свої емоції сильно виснажили. Вона з розумінням кивнула головою, обійняла. Ми постояли так деякий час. Так дивно відчувати ще когось поруч. Інна розповіла в замін свою історію. Вона одинока з самого народження. Немає ні рідних, ні друзів. Постійно сама, без жодної підтримки. Має тільки кота Сухарика, з яким розмовляє.

-Ну що ж, завтра я посиджу з дівчатами, а ти приготуєш вечерю? Тільки не вермішель з пакетика, гаразд?

Так, неочікувано для себе, я зустрів людину, яка зайняла важливе місце в моєму житті, та допомогла заповнити пустоту втрати.

Оцініть статтю
Джерело
ЖaxлиBа тpаrедія, яка розділила моє життя на до та після