Жахливий сюрприз виявився зовсім випадково. У моєї молодшої чотирирічної сестри, Марічки, знайшли пупкову грижу. Лікарі сказали не затягувати. Чим швидше прооперують, тим краще. Марічка без тата навіть слухати не хотіла про лікарню. Дочекалися, поки він повернеться з рейсу, і батько провів її аж до операційної.
Таточку, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка.
Куди ж я подінуся, серденько? Звісно чекатиму. Чого плачеш, ти ж у мене така смілива?
А де я плачу? Я просто зітхаю!
Її забрали. Нескладна планова операція. Але батьків попросили здати кров до банку крові це була обовязкова умова.
Та в неї ж лише з одним із нас група співпадає, сказав тато. Може, спочатку зробите проби? Щоб не здавати зайву.
Кров зайвою не буває! різко відповів лікар.
Мати з татом здали кров. Мама була бліда, здавалося, ось-ось знепритомніє. Потім не могла всидіти на місці. Бігала до процедурної, розмовляла з медсестрою. Нарешті Марічку вивезли з операційної, батько пішов зустрічати, як і обіцяв. Просидів із нею увесь вихідний. Мама трохи заспокоїлася, провідала доньку та повела мене додому, хоча я й відмовлявся.
Я теж можу з нею посидіти, наполягав я.
Мені тоді вже виповнилося одинадцять. Марічку, свою маленьку білявеньку сестру, я любив найбільше на світі. Мабуть, навіть більше, ніж маму й тата. А як її можна було не любити? Янгол. Справжній білявий янгол у плоті.
Уявіть собі маленький райцентр із районною лікарнею. Так, новою, повністю обладнаною навіть банк крові був, хай йому грець. Але селище воно й є селище. Минуло три дні Марічка вже була вдома, тато збирався у рейс. Пішов купити цигарок у дорогу, а повернувся наче грізна хмара.
Таточку закричала Марічка зі своєї кімнати (у неї ще був постільний режим), Ти приніс мої улюблені зефірки?
Батько кинув пакет із магазину у коридорі, наказав мені йти до сестри, взяв матір за лікоть і завів у кухню.
Ваню Ваню що сталося?
А у кухні відбулася розмова, про яку я дізнався лише через роки тоді ми з Марічкою нічого не розуміли. Вона була ще мала, а я слухався батька. Пішов, так пішов. Марічка заплакала і почала вимагати тата й зефір, я запропонував почитати їй. Дякувати Богу, вона погодилася.
У кухні Ваня, з божевільним поглядом, наблизився до Галі так, що вона притиснулася до стіни. Відступати було нікуди.
Це правда? Що Марічка не моя?
Як що Ваню, ти в здоровому глузді? Що це ти кажеш?
А я тобі скажу, що кажу. У мене кров друга позитивна, у тебе перша позитивна. А у неї він кивнув у бік дверей третя негативна. Якщо щось переплутали, можна ж і перездати.
Галя рішуче відштовхнула чоловіка, підійшла до столу, сіла. Схилила голову на руки й простонала:
Сволочі. Ну я ж просила! Чого їм треба? Заздрять, Ваню, на наше життя. У нас усе є. І діточки такі гарненькі.
Просила значить ну, зрозуміло.
Він вийшов із кухні, де залишилася Галя в сльозах. Лише раз спіткнулася від нудьги з інженером із командировки. Чоловік увесь у рейсах. У кіно чоловік-далекобійник це романтично. А в житті холодно й сумно. Галя вирішила, що треба щось робити! Адже він-то, мабуть, у своїх рейсах теж не святий був. Скільки днів пропадає! Вона схопилася й побігла за Ванею, але його вже й слід простыл. На столі самотньо лежала коробка зефіру.
Після рейсу батько поговорив зі мною серйозно. Просив піти з ним.
Тату, а як же я а Марічка? Мама? Ти не можеш залишитися?
Мене ніби придавило камяною брилою. Камяна брила складається з порід я дивився відео. І брила на моїх плечах теж була нерівною. Там був страх втратити батька. Страх перед вибором. Виходило, когось я все одно втрачав. Порахувавши в умі, я вирішив залишитися. Марічка + мама це більше, ніж один тато. Хоча, можливо, і одна сестра коштувала більше.
Батько часто бачився зі мною. Про Марічку він ніби забув. Я нічого не розумів, але знав: якби батько міг пояснити пояснив би. Сестра спочатку сумувала й плакала, на неї було болісно дивитися. Але потім почала питати про батька все рідше. Вона замикалася в собі й проводила час із іграшками. Я не знав точно, за що на Марічку впало це лихо, але здогадувався. А що до мами
Мама зїхала з глузду. Почала таскати в будинок сміття. Спочатку щось нешкідливе й, начебто, корисне. А потім усе підряд. На нас їй стало байдуже. Вона сиділа над своїми скарбами, щось шепотіла, перебирала. Як молода й гарна жінка за півтора роки могла перетворитися на це я не розумів. Але батькові нічого не казав. Про мене, інколи й про Марічку, дбала сусідка
