Лишенько на третій раз
Скільки разів потрібно обпечитись, втратити близьких і пройти крізь сльози, щоб знайти справжнє щастя?
Про це часто думає Марія. Їй сорок вісім, а вона досі чекає на ту саму іскру радості. Життя було не медом, але вона не здавалася. А тепер от стоїть, дивиться на полумя, що пожирає їхній хатір. Іскри літають у темряву, вогонь освічує зібраних сусідів. Вже підїхала пожежна машина.
Втрата всього
Пожежники метушились, розмотуючи рукав. Нарешті потужна струя вдарила по вогню. Диму стало ще більше. Марія, закривши ніс хусткою, дивилась на те, що залишилось від її життя. Згоріло все: речі, шафа, кухня, усе до останнього цвяшка. Нічого не встигли врятувати. Дім, де вона прожила понад двадцять пять років, тепер попіл.
Марічко, ходімо до мене, твій Іван вже сидить у дворі з моїм чоловіком, тягла її за рукав сусідка Оксана, з якою вони дружили багато років.
Сидить і не вдуплює, що через нього ми без даху над головою. Ще й ледве його розбудила, а то б і сам там згорів тихо промовляла Марія, а сльози котились по обличчю. Ох, Оксанко, тільки зараз я зрозуміла, як прикипіла до всього, що залишилось там махнула рукою в бік попелища. Фотографії, спогади
Нічого, Марічко, нічого, ще все буде, тішила її Оксана. Тобі й пятдесят нема, ще молода!
Вони зайшли в двір. Там сиділи Іван, чоловік Марії, і сусід Степан. Іван уже прокльовувався після вчорашнього мабуть, пожежа його протверезила.
Маряно, а що сталося? спитав він. Чого це ми згоріли?
А тому, що ти заснув із цигаркою в зубах! Вона впала під ліжко, а коли я тебе розбудила, вже й полумя було! голос тремтів. Скільки разів казала тобі І ось що вийшло нічого не лишилось
Іван сидів понурий. Сльози капали йому на руки. Він дивився на попелище на хату, яку колись сам зводив.
Маряно, прости мене ради Бога. Більше не буду пити, при сусідах обіцяю. От тобі хрест! перехристився. Підемо до моїх батьків у хату. Там, звісно, не палац, але підлатаємо. Обецяю.
Його батьки давно пили та пішли один за одним, а хата стояла пусткою. Марія з Іваном рились у попелі, але нічого не знайшли. Та Іван слова дотримав. Більше не пив мабуть, стресс подіяв.
Лишились лише спогади
Марія йшла з магазину і зупинилась біля свого колишнього дому. Навалились спогади вона навіть сіла на уцілілу лавку біля воріт. Як вони з Іваном прожили тут двадцять пять років. Як раділи новій хаті, вибирали шпалери, фарбу, меблі. На Новий рік Іван приносив ялину до стелі, і всі веселились навколо неї. Ох, як же сміялись доньки! А першого січня бігли дивитись, що приніс Дід Мороз.
Скільки дитячих таємниць і сміху було в цих стінах думала Марія. І моїх сліз теж. Звідси доньки бігали до школи, а потім вилетіли у своє життя.
Дві доньки-погодки в Марії були від першого шлюбу. Вона рано вийшла за Петра, ще не розуміючи ні людей, ні життя. Вони з Петром виявились зовсім різними навіть побут не змогли налагодити. Він був ніякущий і ще й не нагулявся. Марія одразу завагітніла, сиділа вдома, а чоловік гуляв. А потім народила ще одну. Все сподівалась от-от він опамятається. Жили у райцентрі, де Петро розтільничав на всю округу.
Та де там, опамятається, промовила вголос Марія, навіть не помітивши, що говорить сама до себе. Не послухала матір, а вона ж права була
У Петра був мотоцикл. Одного разу їхали вони з села від її батьків. Доньки були у свекрухи. Попали в аварію Петро загинув на місці, а вона довго лікувалась. Мабуть, сильний ангел-хранитель у неї був одужала, діти сиротами не лишились.
Якраз були девяності. Марія потрапила під скорочення і вирішила поїхати з дітьми до матері в село. Неподалік жив Іван з батьками, які часто пили. І він іноді з ними.
Побачивши якось Марію з доньками, одразу закохався. Вона була гарненька, охайна. Підійшов і запропонував увечері погуляти.
Маряно, ходімо, поговоримо, якось зустрів її після роботи.
Погуляли, побалакали.
Маряно, виходь за мене. Я тебе дуже люблю, і доньок твоїх любитиму, як своїх, зважився він. Хату для нас з тобою вже будую.
Вона погодилась. Не тому що любила, а щоб діти росли в повноцінній родині. Іван був господарним, працьовитим, любив її і доньок. Але його батьки часто тягнули його до чарки. Він іноді піддавався і так само почав пити. Це приносило Марії багато клопоту. Можливо, так він заглушав самолюбство, бачачи, що вона його не любить.
За що мені так не щастить у житті? думала Марія, сидячиІ тоді вона усміхнулась, зрозумівши, що справжнє щастя завжди приходить несподівано іноді лише з третього разу.
