**Щоденниковий запис**
Я поставив на місце зухвалу сестру своєї дружини.
Мама сказала, що ресторан підтверджено, промовила Оксана розслаблено, ігноруючи напругу в голосі Наталі. І щодо коштів. Ви з Андрієм усе перевели?
Наталі завагалась на мить, шукаючи слова, але Оксана продовжила:
Це ж невелика сума, чесно, я навіть думала долучити зі своєї кишені, але з моїми витратами Це ж для мами, ти розумієш.
Почекай, нарешті перебила її Наталя, намагаючись стримати спокій. Ми нічого такого не домовлялись. Андрій мені нічого не казав.
Ох, ти ж знаєш, як він усе забуває, Оксана засміялась, ніби це було найзвичайніше. Я сказала йому, що вам треба буде близько сорока тисяч гривень. Розумна сума для такої нагоди, так?
Слова звучали так, ніби рішення вже прийнято, а будь-які заперечення марні. Наталя стиснула телефон, відчуваючи, як роздратування росте.
Сорок тисяч? повторила вона повільно, майже шепотом.
Так, я навіть домовилась про знижку! У нас тістечка, обслуговування, ти самі все побачите. Мама буде в захваті. Не переймайся, я вже внесла завдаток. Андрій сказав, що ви переведете решту.
Оксана положила трубку, не чекаючи відповіді.
Наталя сиділа, дивлячись на телефон. У горлі стояв ком, а в голові одна думка: «Знову однобічна гра».
***
Вечір у кухні. Повітря було напруженим, ніби натягнута струна. Андрій відчинив холодильник, дістав пляшку пива й, не дивлячись на Наталю, пробубнів:
Оксана сказала, що ти проти того, щоб давати гроші на ресторан.
Наталя завмерла.
Проти? Це вона так сказала? Вона підвелась зі стільця, намагаючись стриматись. Я хоч раз відмовила? Мене ніхто не поінформував, поки вона не подзвонила і не поставила мене перед фактом.
Андрій обернувся, насупившись.
Та годі, вона ж робить це не для себе. Мама не кожного року святкує ювілей.
І наскільки нормально, що вона робить це за наш рахунок? Сорок тисяч, Андрію! Наталя ледве стримала крик. Сорок тисяч гривень! Це нормально?
Андрій знизав плечима, відводячи погляд.
Ну, це ж для мами. Що ти хочеш? Оксана вже все організувала.
Наталя буркнула:
Звичайно, вона гарно постаралась. Але це легко чужими грошима. І знаєш що, Андрію, я не розумію, чому ти просто погодився. Ми це обговорювали? Ні. Вона просто вирішила, а ти кивнув.
Годі, Андрій махнув рукою, беручи склянку. Вона просто намагається зробити якнайкраще.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для самої себе? Наталя підвищила голос, але одразу знизила його, щоб не розбудити сина. Андрію, я вже не можу. Для неї це завжди: «Дайте, переведіть, заплатіть». А потім вона зникає, ніби нічого й не було.
Він мовчав, втупившись у склянку.
Що ти хочеш, щоб я зробив? Вона така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відповіла Наталя. І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обовязок.
І чого ти очікувала? Вона сама все це тягне. Можливо, їй життя складніше за наше.
Вона тягне?! Наталя вибухнула. Андрію, вона використовує всіх навколо. І ти її в цьому підтримуєш!
Розмова зайшла в глухий кут. Андрій знизав плечима, пробурмотів щось незрозуміле й вийшов з кімнати, залишивши Наталю наодинці з її думками.
***
Наступного ранку почався з несподіваного дзвінка. Наталя відповіла без ентузіазму.
Привіт, Наталю! Ти не зайнята? Оксана звучала незвично жваво.
Слухаю, сухо відповіла Наталя, готова до чергового прохання.
Слухай, мені потрібна допомога. Я почала маленький проект із сусідкою, інтернет-магазин, ти знаєш, які зараз можливості. Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз немає. Я подумала, що ти могла б позичити мені картку. Це тимчасово, всього на кілька днів.
Наталя завмерла, намагаючись усвідомити почуте.
Оксано, її голос став твердим, ти серйозно? Мою картку?
Так! Чому ні? Ти ж знаєш, я обережна. Я подбаю, поверну все, нічого зайвого не витрачу.
Ні. Навіть не обговорюється.
З того боку дзвінка повисло важке мовчання.
Я не розумію, голос Оксани втратив впевненість. Це ж просто картка. Чому ти відмовляєш?
Оксано, тому що мій душевний спокій дорожчий. І моя картка теж.
Наталю, ти мені не довіряєш? Оксана звучала ображено, але це було схоже на черговий маневр. Ми ж родина.
Наталя втрималась від гострих слів.
Оксано, давай на цьому закінчимо. У мене справи.
Вона положила трубку, відчуваючи одночасно полегшення й лють. Оксана переступила всі межі.
Коли Андрій повернувся з роботи ввечері, Наталя вже знала, що розмова буде важкою.
Андрію, почала вона спокійно, твоя сестра знову подзНаступного дня Наталя вирішила, що їй потрібно поговорити з Андрієм остаточно або він почує її, або їхній шлях розійдеться назавжди.
