**Запізно зрозумів свою помилку**
Дарина стискала в долоні результати аналізів. Папір став вологим від поту. У коридорі жіночої консультації було неможливо проштовхнутися.
— Ковальчук Дарина Миколаївна! — голосно викликала медсестра.
Дарина підвелася й увійшла до кабінету. Лікарка — повненька жінка з втомленими очима — взяла з її рук папку, швидко переглянула листки.
— Сідайте. — Вона глянула на результати байдужим поглядом. — У вас усе в нормі. Обстежте чоловіка.
Дарину обсипало холодом. Олег? Та ж він же…
***
Дома свекруха рубала капусту на борщ. Ножем махала так, наче відрубувала голову ворогам.
— Ну що, доню, які новини? — не піднімаючи голови, запитала Ганна Петрівна.
— Зі мною все гаразд, — пробурчала Дарина, знімаючи куртку.
— А чого ж тоді… — Свекруха нарешті підвела очі. У них блиснула тривога. — Олегові треба обстежитися.
Ніж застиг над дошкою. Ганна Петрівна випрямилася, мов струна.
— Що за дурниці? Мій син абсолютно здоровий! Це ваші лікарі нічого не розуміють. Раніше ж жінки й без аналізів народжували.
Дарина пройшла у кімнату. На дивані валялися шкарпетки — одна синя, інша чорна. Вона автоматично підняла їх і кинула в кошик для білизни.
За три роки шлюбу ці шкарпетки стали символом їхнього життя — розрізненими, без пари.
Олег повернувся пізно.
— Чого така похмура? — буркнув він, плюхаючись у крісло.
— Олеже, нам треба поговорити.
— Про що?
Вона простягнула йому папери. Він швидко переглянув і відкинув на столик.
— Ну і?
— Тобі треба обстежитися.
— З якої нагоди? — Олег схопився з місця, закрокував по кімнаті. — Я здоровий мужик! Подивися на мене!
Він справді виглядав здоровим — широкоплечий, з густим чорним волоссям. Але здоров’я не завжди видно ззовні.
— Олеже, будь ласка…
— Годі! — гримнув він. — Не хочеш дітей — так і скажи! Навіщо ці вистави з лікарями?
З кухні донеслося шаркання капців. Ганна Петрівна ховалася за дверима, але дихала так голосно, що кожен її подих було чутно.
— Я більше за все на світі хочу дітей, — тихо сказала Дарина.
— Тоді чого їх нема? Може, щось приховуєш? Аборти робила, а тепер не можеш?
Удар був болючим. Дарина здригнулася.
— Як ти…
— А як я повинен? Три роки живемо — і нічого! А тут якісь лікарі кажуть, що я… — Він не договорив, стиснув кулаки.
Двері розчинилися. Ганна Петрівна ввірвалася в кімнату, як танк.
— Олежку, не слухай її! Це все від безділля. Пішла б краще працювала, а не по лікарнях бігала.
Дарина подивилася на чоловіка. Той відвернувся до вікна.
— Олегу, ти справді думаєш, що я…
— Не знаю, що думати, — прошипів він. — Знаю одне: здоровий мужик до лікарів не ходить.
Ганна Петрівна тріумфально кивнула.
— Правильно син каже. Чоловікові негоже по лікарнях тинятися.
Дарина відчула, як усередині щось урвалося. Неначе розірвалася натягнута струна.
— Гаразд, — сказала вона рівним голосом.
Наступного дня почалася війна. Ганна Петрівна чіплялася до кожної дрібниці. Сіль пересипана. Каструля недоРозкидана сіль. Каструля брудна. Пил на комоді. Дарина мовчала, стискаючи зуби.
