Пізній дар і родинна буря
У невеличкому містечку на березі Дніпра розігралася родинна драма, яка розірвала зв’язки між матір’ю та сином. Олена Василівна, жінка похилого віку, зіткнулася з незрозумінням і гнівом близьких, коли зважилася на крок, що здався немислимим. Її несподівана вагітність у 44 роки стала не лише випробуванням для неї, а й причиною розриву з сином, чия реакція розбила їй серце. Тепер, коливаючи немовля, вона запитує себе: чи можна відновити родину, коли любов переплелася з образами та зрадою?
«Олено Василівно! – гукала Ганна на всю хату. – Я сто разів казала: ложки – у правий шухляд, виделки – у лівий!» Олена, збентежено стоячи біля кухонного столу, пробурчала: «Пробач, Ганнусю, я не спеціально, просто не звернула уваги. Та ж це не так важливо…» Ганна спалахує: «Це мій дім, і я вимагаю, щоб усе було по-моєму!» Її голос тремтів від злості, а очі сипали іскрами. Олена подивилася на невістку зі здивуванням і болем. «Ганю, що трапилося? Якщо ти сердишся, що я приїхала, не хвилюйся, я лише на пару днів», – тихо промовила вона, але Ганна лише відвернулася.
Олена завжди знаходила спільну мову з невісткою. Коли син, Богдан, привів Ганю до дому, Олена відразу прийняла її. Дівчина з сусіднього села була простою, доброю, з щирою усмішкою. Вони познайомилися в університеті: Богдан навчався на інженера, Ганна – на бухгалтера. Олена пишалася сином – розумний, цілеспрямований, вже з третього курсу підробляв на місцевому заводі, а після закінчення вишу вирішив залишитися у місті. Батьки підтримали його, купивши невелику квартиру. Незабаром Богдан і Ганна почали жити разом, а після випуску одружилися. Тепер вони працювали, будували своє життя, і Олена намагалася не втручатися, лише зрідка навідувалася до них. Їхні теплі зустрічі в селі, де Ганна із задоволенням частувала її пирогами, здалися далеким спогадом.
Але цього разу Ганна була зовсім іншою – дратівливою, різкою. Олена не могла зрозуміти, що сталося. Коли невістка трохи заспокоїлася, вона наважилася запитати: «Ганю, що тебе так засмутило? Ви з Богданом посварилися?» Ганна опустила очі: «Пробачте, Олено Василівно, я сорвалася. У мене знову негативний тест. Я так хочу дитину, а нічого не виходить… Богдан мріє про сина, а раптом він піде до іншої? Я його так люблю!» Її голос задрожав, а сльози покотилися по щоках. Олена обійняла невістку, намагаючись втішити: «Ви разом усього три роки, Ганю. Усе у вас буде, ще не час».
Але слова Гані змусили Олену завагатися. Їй стало ніяково ділитися причиною своєї поїздки. У 44 роки вона дізналася, що вагітна – новина, яка перевернула її життя. Її чоловік, Василь, був на сьомому небі, а вона сама метушилася між страхом і надією. У такому віці народжувати? Люди засміються, подумають, що вона з’їхала з глузду. Вона чекала онуків, а не нової дитини! Олена приїхала до міста на обстеження, щоб переконатися, що все гаразд, але горе Гані зробило її таємницю ще важчою. Як розповісти про свою радість, коли невістка плаче через власний біль?
Олена все ж наважилася: «Ганю, діти – це дар з небес. Ми з Василем разом ще зі школи. У 17 я дізналася, що стану мамою Богдана. Наші батьки були проти, але ми одружилися й прожили 26 років. Було всяке, але нас тримала любов. Коли Богдан поїхав на навчання, ми з Василем залишилися самі, і я думала, що тепер поживемо для себе. Але він… він почав бігати набік. Я дізналася від його колеги, хотіла розлучитися, аж раптом виявилося, що я вагітна. Василь кинув свою пасію, знову став уважним, як у молодості. Тепер я дивлюся на материнство інакше – не так, як у 17, коли ми самі були дітьми. У вас з Богданом ще будуть діти, просто трохи почекайте». Ганна дивилася на неї з широко розплющеними очима: «Ви будете народжувати?» – «А як інакше? Це Божий дар», – відповіла Олена.
Після обстежень Олена повернулася додому, але ввечері їй подзвонив Богдан. Його голос тремтів від люті: «Мамо, ти при собі? Народжувати у такому віці?!» Олена остовпіла. Вона не очікувала, що син, її гордість, так люто її засуджуватиме. «Богдане, це наше з татом життя», – намагалася вона пояснити, але він кинув слухавку. Олена заплакала, відчуваючи, як серце стискається від болю. Пізніше вона дізналася, що це Ганя налаштувала сина, виливши на неї відро злості та насмішок.
Богдан перестав спілкуватися з батьками. Олена й Василь були поглинуті турботою про новонародженого сина, але образале одного дня Богдан несподівано прийшов до них, зі сльозами на очах, і прошепотів: «Пробачте мене, я був сліпий».
