Спізнилася! За три хвилини вона заскочила до ванної, наклала макіяж, натягла пальто та чоботи, а потім сіла у ліфт.
Оксана прокинулася різко вже запізнювалася! Швидко, майже на автоматі, встигла приголубитися: підфарбилася на шляху до дверей, глянула у дзеркало, накинула плащ та черевики. Не минуло й трьох хвилин, як вона вже їхала вниз.
Вискочивши на вулицю, зрозуміла крапає дощик. Але часу повертатися по парасольку не було. Будильник підвів, як завжди. Бігла до зупинки, бо думка про прогул від роботи лякала. Її шеф був невблаганний спізнення рівносильне прогулу, а там і до звільнення недалеко.
У думках вона вже попрощалася з улюбленими клієнтами, премією та останнім вихідним. Натовп навколо також поспішав, кожен у своїх думках, байдужий один до одного. Все навколо було сірим і похмурим, а дощ лише підсилював це відчуття.
За кілька кроків до автобуса вона різко зупинилася, побачивши промоклого кошеня біля лавки. Він намагався мяукнути, але звук виходив лише тихим стогнанням.
Оксана вагалася. Бігти далі чи допомогти безпорадній істоті? Вирішила слухати серце все одно сьогодні їй доведеться вислухати лютий допит шефа.
Підійшовши ближче, помітила лапка у кошеняти була пошкоджена.
Господи! Хто ж це тобі зробив?
Сумніви зникли. Він тремтів, промоклий до нитки. Вона обережно загорнула його у свій білий шарф і побігла ще швидше. Вирішила взяти його з собою, а там вже вирішить, що робити. Її добре серце не дозволило кинути сироту.
Спробувати непомітно прокрастися у офіс не вийшло. Біля дверей кабінету 12 їй назустріч вийшов сам керівник.
Коваленко! Година запізнення! Де ви були? Хто за вас має працювати? Що це взагалі таке?
Питання сипалися, а провина давила ще сильніше. Тремтячи, вона ледве стримувала сльози.
Подивіться! нарешті вимовила, розстібнувши пальто.
Кошеня показало свою змучену мордочку. Трохи зігріте, воно тихо зімяукало.
У нього лапка поранена Я не могла залишити його під дощем Він був сам
Сльози котилися по щоках, слова заплутувалися, а руки тремтіли. Вона вже морально готувалася збирати речі. Але тепла долоня спинила її. Шеф дістав телефон, записав адресу на папірці і наказали йти туди негайно.
Здивована такою зміною, Оксана взяла записку, сховала замерзлі руки у кишені і швидко вийшла.
І не повертайтеся сюди, сказав він.
Серце стиснулося, але перш ніж вона встигла зануритися у відчай, шеф додав:
Сьогодні ваш вихідний. І завтра теж. До речі, я вас хвалю за доброту, і очікуйте премію за любов до тварин.
Цей чоловік, якого всі знали як суворого Богдана Шевченка, мав славу безкомпромісного керівника. Але у ветеринарній клініці все вирішилося швидко лапка була не зламана, лише сильно вивихнена. Доки лікар бинтував кошеня, Оксана розповіла, як знайшла його, і про неочікувану реакцію шефа.
Засміявшись, лікар розкрив, що знає Богдана з дитинства. Він завжди рятував тварин витягував цуценят із води, захищав кошенят від жорстоких дітей. Дорослим фінансував притулки, починаючи зі своєї першої зарплати.
Але з людьми він завжди тримав дистанцію, особливо після втрати родини. Це глибоко вразило Оксану. Весь день вона думала про нього, відчуваючи бажання підтримати.
Ввечері, коли кошеня спало у неї на ліжку, вона влаштовувала для нього затишний куточок. Назвала його Барсик ідеально підходило. Раптом задзвонив телефон Богдан.
Як наш маленький пацієнт?
Зарозовівши, Оксана розповіла про стан Барсика і подякувала. Він запросив її на вечерю, і вони говорили цілу ніч.
Їх зблизило взаєморозуміння і любов до тварин. Раз вони піклувалися про Барсика, а потім почали рятувати інших безпритульних. Самотність закінчилася і для Оксани, і для її чотирилапого друга.
