Давно то було, ще за часів шкільних коридорів, коли доля вирішила зіграти з нами свою гру.
Як завжди, Дмитро розстібав свій ранець, коли поміж зошитами побачив дивний згорнутий аркуш. Він обережно розгорнув його, і щось стиснулося у грудях:
«Привіт! Ти мені дуже подобаєся. Якщо хочеш зустрітися — чекатиму тебе сьогодні о четвертій за школою».
Хлопець здивувався, навіть зніяковів. Хто міг залишити цю записку? Але цікавість переважила. Рівно о четвертій він уже стояв у призначеному місці. І раптом… побачив Софійку. Скромну, тиху новеньку.
— Це ти писала? — обережно запитав він.
— Що? — Софійка розгубилася, ніби не розуміла, про що йдеться. — Я? Звісно, ні!
— То чому ти тут? Ти ж… чекаєш на мене?
— Ну… Оленка сказала, що я тобі подобаюся… — прошепотіла дівчина, червоніючи до самих вух.
Дмитро насупився. Все ставало дедалі дивнішим.
Переїзд, що все змінив
Софійка переїхала до іншого району з батьками, коли вони купили нову велику квартиру. Хоч життя і стало затишнішим, стара школа лишилася далеко. Батьки наполягали: коли є школа прямо у дворі — треба вчитися там.
Дівчина опиралася, як могла. У дев’ятому класі міняти колектив, коли всі вже давно подружилися, було страшно. Та її не почули.
— Знайдеш собі друзів! — казала мама. — Ти ж у нас комунікабельна!
Але мама помилялася. Софійці завжди було важко знаходити спільну мову з людьми. І в новій школі вона не змогла відразу влитися.
Спочатку до новенької виявляли інтерес, але вона відповідала стисло, несміливо, не дивилася у вічі. Незабаром її почали уникати.
Софійка не ображалася — вона просто була іншою. Тиха, спостережлива, вона потайки пильнувала за одним хлопцем — Дмитром. Жартівливим, відкритим, улюбленцем класу.
Він їй подобався. Дуже. Але навіть думка заговорити з ним лякала її.
Заздрість у шкільних стінах
Це помітила Оленка — жвава, впевнена в собі дівчина. Вона давно закохана в Дмитра, але їх пов’язувала лише дружба.
Побачивши, як Софійка кидає на хлопця сором’язливі погляди, Оленка відчула роздратування. Вона вирішила поставити новеньку на місце.
— Давайте розіграємо її? — запропонувала вона подругам. — Підкинемо Дмитрові записку від «таємничої закоханої», а Софійці скажемо, що він сам до неї палає. Подивимося, як викрутиться!
Подруги спочатку вагалися, але зрештою погодилися. Оленка підійшла до Софійки і промовила з фальшивою добротою:
— Чула, що ти подобаєшся Дмитрові. Хочеш, дізнаюся, чи правда це?
Очі дівчини засяяли. І це добило Оленку.
— Він запросить тебе на зустріч, — сказала вона, — тільки нікому не кажи. За школою, о четвертій. Добре?
— Добре, — прошепотіла Софійка, щаслива, збентежена.
Кінець, якого ніхто не чекав
Наступного дня Оленка підклала записку у рюкзак Дмитра. Він прочитав — здивувався, зацікавився.
Прийшов. І побачив Софійку. А та — його.
— Це ти писала?
— Ні… Мені сказали, що ти…
Дмитро все зрозумів. Зітхнув. Він уже знав, на що здатна Оленка.
Але Софійка — вона ж прийшла. Значить, йому неТой осені, коли опадало жовте листя, вже ніхто не сумнівався, що саме Оленчина жартівлива пастка стала початком найщирішої шкільної історії кохання.
