Після зради дружини та дружків заможний чоловік повернувся до рідного міста. Біля могили матері його вразило несподіване.
Тарас зупинив авто. Скільки разів він збирався, намірявся приїхати, але так і не знаходив часу. За життя матері його не було поруч, після її відходу теж.
Спогади про це викликали в ньому огиду до самого себе. Адже треба було так мало штовхнути його, щоб він зрозумів: світ, який він створив навколо, був лише маревом. Жодне слово, жоден вчинок не мали справжнього значення. Він навіть відчував вдячність до Оксани, колишньої дружини, за те, що вона розкрила йому очі.
Усе розвалилося в один момент. Його зразкове для оточуючих сімейне життя, дружні звязки виявилися брехнею. Виявилося, що дружина й найкращий друг зраджували йому, а інші друзі, які знали правду, мовчали. Це був крах. Усі, хто були поруч, зрадили його. Після розлучення Тарас вирушив до рідного містечка. Минуло вісім років з часу похорону матері, і жодного разу за цей час він не знайшов хвилини, щоб відвідати її могилу. Лише зараз він усвідомив, що матір була єдиною людиною, яка ніколи б його не підвела.
Одружився Тарас пізно. Йому виповнилося 33, а його обраниці 25. О, як він пишався, коли бачив Оксану поруч! Вона здавалася витонченою, блискучою. Пізніше, коли вона кричала йому в обличчя, що ненавидить його, що близькість із ним була мукою, Тарас зрозумів, наскільки сліпим був. Її перекривлений гнівом вигляд нагадував жахливу маску. А він мало не здавався Оксана так натурально плакала, благала пробачити, говорила, що він завжди зайнятий, а вона сама.
Але коли він твердо заявив про розлучення, вона показала своє справжнє обличчя. Тарас вийшов із авто, дістав величезний букет квітів. Повільно рушив кладовищем. За стільки років усе, напевно, заросло. Він навіть не приїхав, коли встановлювали памятник. Усе робилося онлайн. Так і життя промайнуло.
На його подив, огорожа й памятник виглядали доглянутими. Хтось піклувався про могилу. Хто? Напевно, одна з маминих подруг. Вони ще живі. А син не знайшов часу? Відчинив калітку. «Ну, привіт, мамо» прошепотів він. Горло стиснуло, очі запекли. Щоки стали мокрими.
Він успішний бізнесмен, сувора людина, яка ніколи не плакала. А зараз ридав, як дитина. І ці сльози не хотілося зупиняти. З ними ніби очищалася душа, йшло все, що повязане з Оксаною та іншими невдачами. Ніби мати гладила його по голові й шепотіла: «Ну що ти? Все налагодиться». Він довго сидів мовчки, розмовляючи з нею в думках. Згадував, як розбивав коліна й плакав. Мати мазала ранки зелёнкою, дмухала й казала: «Нічого страшного, всі мої хлопці коліна били загоїться». І справді, загоювалося.
«До всього звикаєш. Тільки до зради звикати не можна», казала вона. Тепер він розумів глибокий зміст цих слів. Тоді вони здавалися звичайними, а зараз він усвідомив, якою мудрою була його мати. Вона виростила його без батька, але не няньчила, а виховала чоловіком.
Скільки минуло часу, Тарас не знав і не хотів дивитися на годинник. Відчував спокій. Вирішив залишитися на кілька днів. Треба вирішити, що робити з маминим домом. Міг би платити сусідці за догляд, але скільки ще він стоятиме пусткою? Він усміхнувся, згадавши її доньку. Коли домовлявся про догляд, познайомився з Марійкою. Йому було так погано тоді. А вона виявилася теплою. Зустрілися ввечері, розговорилися і все сталося саме собою. Вранці він поїхав, залишивши записку.
У її очах він, мабуть, виглядав погано. Але ж він нічого не обіцяв. Марійка приїхала до матері після розлучення з чоловіком-тираном. Розповіла йому. Їй було важко, йому теж. Так і сталося.
Дядьку, допоможете? почувся дитячий голос. Обернувшись, він побачив дівчинку років семи з відром у руках.
Мені потрібна вода для квітів. Ми з мамою щойно їх посадили, а сьогодні вона захворіла. Спека вони завянуть.
Тарас усміхнувся:
Звісно, показуй.
Дівчинка йшла попереду, балакаючи. За пять хвилин він дізнався все: і про те, що вона казала мамі не пити холодну воду, і про школу, і про мрію закінчити її із золотою медаллю.
Йому ставало легше. Які ж діти щирі! Тепер він розумів: був би щасливий із звичайною дружиною та дитиною. Його Оксана нагадувала дорогу ляльку, а про дітей і слухати не хотіла.
Він поставив відро, а дівчинка полила квіти. Тарас глянув на памятник і завмер. На фото була сусідка, з якою він домовлявся про догляд. Марійчина мати. Він подивився на дівчинку.
Ганна Іванівна була твоєю бабусею
