Ой, слухай, я тобі розповіду історію, яка трапилась із моєю знайомою, Наталкою. Вона давно відчувала, що їхні стосунки з чоловіком, Олегом, розвалюються. Кохання зникло, залишились лише звичка та невимовлені образи. У повітрі стояла та напружена тиша, як перед бурею.
Вона намагалась ігнорувати проблеми, думати, що все налагодиться. Але щодня був як іспит на терпіння. Працювала, готувала, прибирала, а Олег… ну, він приносив гроші додому. І все. А ще цілими вечорами сидів у телефоні, немов підліток.
Одного разу Наталка сильно захворіла – температура, мігрень, все тіло болить. Попросила Олега приготувати вечерю, а донька, Оленка, як завжди, десь гуляла з подружками.
— Та годі, чай із бутербродами з’їмо, — відповів він.
Вона була занадто слабка, щоб сперечатись. Два дні пролежала, а коли трохи одужала і вийшла на кухню… О Боже! Мийка завалена брудним посудом, смітник переповнений, холодильник порожній. Вона знесилено прибралась, приготувала їжу, а ввечері… гора посуду знову накопичилась.
— Годі! Я тобі не прислуга! — вибухнула вона.
— Та ти ж усе одно помиєш, — спокійно відповів Олег.
— Викинь хоча б сміття вранці!
— Та добре…
— Це не «добре», а «не забудь»! Чому ти так змінився? Раніше допомагав, навіть пилососив!
— Та годі вже! Ти ж жінка, твоя робота — доглядати за домом. Я гроші приношу. У нас дві жінки в хаті, а я маю тарілки мити?!
— Ти свою доньку «жінкою» називаєш?!
Сварка загострилась, і тут… на столі засвітився екран Олегового телефону. Повідомлення від «Міленької».
— Хто це? Маринка? Мар’яна?.. — спитала Наталка, намагаючись звучати байдужою.
Олег завмер, потім різко повернувся:
— Ти лізла в мій телефон?!
— Він же заблокований. Що сховано?
— А якщо й так? — викликаюче подивився він. — Так, у мене є інша. Давай розійдемось цивілізовано.
— Як саме? — у Наталки пішли сльози.
— Ось, почалось… Квартира моя, батьки подарували. Ти з Оленкою їдь до своїх.
— Я нікуди не піду! — раптом почувся голос доньки.
— Ти підслуховувала?!
— Ви так кричали, що всі сусіди чули… Ви розлучаєтесь? Я залишусь із татом.
Олег з тріумфом подивився на Наталку:
— Ну що? Хто тут поганий? — і вийшов, мабуть, писати коханці, що «живплощадь скоро вільна».
Наталку огорнула паніка. Її виганяють із дому… А донька? Вона намагалась пояснити Оленці:
— Він не буде сам, у нього ж…
— Ну і що? У мене своя кімната. До діда з бабусею я не поїду – вони на кінці світа! Тут школа, друзі.
Наталка пролежала всю ніч без сну. Вранці пішла, поки вони спали. На роботі подруга запропонувала їй свою стару квартиру – маленьку, занедбану.
Там вона мила, прибирала, плакала. Дзвонила Оленці, а та розповідала: до них переїхала «Міленька», вона «класна», подарувала їй джинси й косметику…
Наталка знайшла другу роботу – у будівельному магазині. Працювала до пізньої ночі, щоб заощадити на власну оселю. Через рік взяла іпотеку.
Потім зустріла Володимира – теж розлученого. Він допомагав їй із ремонтом, підтримував. Але Оленка не поверталась…
Аж одного дня – дзвін у двері.
— Оленка! Донечко!
Але донька прийшла не просто так:
— Я не вступила до інституту. Тато не дав грошей… Мам, допоможи!
У Наталки не було коштів.
— Спробуй наступного року… А поки можна працювати, — запропонував Володимир.
— НАле Оленка, розчарована, пішла, не залишивши навіть записочки, і Наталка, зітхнувши, зрозуміла, що їй доведеться чекати ще довше, а може, і все життя.
