— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо…
Оксана зустріла Михайла на вулиці. Вона поспішала до спортивного клубу, але світлофор ніяк не перемикався. Оксана озирнулася — між машинами утворився проміжок, і вона вирішила перебігти. Але саме тоді з-за рогу вискочив автомобіль, водій якого тежен поспішав. Загорівся жовтий, і він пришвидшився. Здавалося, зіткнення неминуче, але водій встиг гальмувати та вивернути кермо.
Від різкого звуку гальм Оксана завмерла на місці, закриваючи очі. Потім почула крик чоловіка, що вискочив із авто:
— Тобі життя набридло? На себе плюєш, то хоч про інших подумай!
Оксана розплющила очі — перед нею стояв чоловік років сорока з обличчям, спотвореним від люті.
— Вибачте, ради Бога… — вона склала долоні. — У сина змагання, він би образився, коли б я не встигла…
Водій замовк, і Оксана розгледіла, що він досить привабливий. Світлофор змінився, і чоловік швидко відвів її на тротуар.
— До клубу поспішали? — спитав він спокійніше.
— Так… А ви звідки знаєте?
— Ви ж самі сказали. Сідайте, підвезу.
Вона спочатку заперечувала, але за три хвилини вже стояла біля входу в клуб. Чоловік теж вийшов.
— Та я сама…
— Тато! — До нього підбігла дівчинка-підліток.
Вони обнялися, сіли в авто, а Оксана, нарешті, згадала про сина й кинулася всередину.
Так вони й познайомилися.
***
Оксана встигла на виступ сина. Андрій посів третє місце.
— Ну що, у кафе? Святкуємо перемогу? — спитала вона, коли син вийшов із роздягальні.
— Яка перемога? Всього лише третє…
— А скільки хлопців брало участь? А ти – серед перших трьох! Гордитимусь тобою.
Додому йшли мовчки.
— Думав, ти не прийдеш…
***
Через три дні Оксана знову побачила того чоловіка біля клубу.
— Вас Михайлом звуть? Ви… знову за донькою?
— Ні. Вона вже вдома. Я вас чекав.
Вони засміялися.
— Ваш син? — спитав Михайло, коли підійшов Андрій.
Так вони почали зустрічатися. Андрій спочатку ставився до Михайла насторожено, але коли той подарував йому новий телефон на день народження, лід танув.
***
Через три місяці Михайло запропонував Оксані переїхати до нього. Вона сумнівалася, але згодом погодилася.
Одного разу вона виявила, що гроші, які відкладала на відпустку, зникли. Підозра впала на Андрія.
— Ти взяв їх?!
— Я не брав! — хлопець у сльозах вибіг із дому.
Пізніше Михайло зізнався: гроші взяла його мати. Він повернувся до неї:
— Мамо… це ти?
— Що? Ти звинувачуєш власну матір?
— Тоді звідки в тебе новий диван? Нова шуба?
— Це… Карина подарувала.
— Брешеш. — Михайло забрав у неї ключі. — Більше ні копійки від мене не отримаєш.
***
Так сліпа матерня любов ледь не зруйнувала щастя сина. Але все обійшлося.
Бо справжня любов — це не контроль, а повага до вибору близької людини.
