Заходь, мамо, ми вже тебе чекали, сказав син Віталій, а невістка швиденько зняла з неї пальто та простягнула домашні капці. Посмішка її миттю змінилася на тривогу.
Марія переступила поріг великої кімнати, де вже зібралися гості, а Ліда легенько хитнула головою у бік підлоги і Віталій теж помітив вологі сліди від взуття. Вони зрозуміли одне одного без слів і вирішили поки не заводити цю розмову.
Недавно в їхній родині сталася велика радість: у Віталія з Лідою народились двійнята, і тепер, коли хлопчики вже трохи підросли, молоде подружжя вирішило запросити найрідніших, щоби разом відзначити цю знамену подію.
Марія давно вже на пенсії, і принесла малятам гарненькі вязані шапочки та кофточки, які звязала власноруч. Грошей на нові речі в магазині в неї не було, отож довго вагалася, чи йти, відчувала сором, казала, що прийде наступного разу. Та син з невісткою наполягли в такий день без мами ну ніяк не можна.
Хлопчиків нарекли Андрієм та Сергієм. Для Марії ці імена були особливо дорогими: її покійного чоловіка теж звали Сергієм, а тата Андрієм. Так син зміцнив родинну традицію, що зігріло її серце.
Який же малий красеник, чисто твоя копія, Лідо. А цей, певно, на тебе, Віталіє. Ой, збилася з пантелику, вони ж як дві краплі води, Марія Андріївна бігала навколо колиски й вгадувала, хто де лежить, бо хлопці справді були схожі неймовірно.
Віталій та Ліда не стримували усмішки бабусина радість і водночас тривога були щирі й зворушливі.
Коли гості розійшлися, Марія Андріївна почала збиратися додому. Ліда тихцем глянула на чоловіка, і Віталій запропонував:
Мамо, лишайся сьогодні в нас. Уже пізно, може маршрутки не буде. А ще поможеш із купанням малюків і вкладеш їх спати.
Як скажеш, дитино, погодилась Марія.
Вона допомогла на кухні з посудом, усе поскладала, а вже потім разом усі пішли купати малечу. Очі бабусі світилися щастям. Ліда обережно поклала їй у руки одного з хлопчиків, а Марія злякано зітхнула:
Донечко, як же він малий! Страшно мені, а раптом вислизне
Мамо, якось же Віталія виростили та жодного разу не впустили, сміялася невістка.
Ой, це ж було стільки літ назад, руки вже все забули, відповіла Марія.
Та коли Ліда віддала їй Андрійка, хлопчина миттю заснув на бабусиних руках, ніби відчувши затишок родинної любові. Невістка колисала Сергійка поруч. Потім Марії постелили в окремій кімнатці щоб відпочила. Та сон довго не йшов: насторожено Прислухалася, чи все гаразд у дітей, і тільки під ранок від нічної турботи заснула міцно.
Коли прокинулася, Ліда вже наготувала сніданок, а малюки ще дрімали.
А де ж Віталік? здивувалась Марія, побачивши в кухні лише Ліду.
Сідайте, мамо, снідати. Віталій ось-ось прийде, з усмішкою відповіла невістка.
За кілька хвилин Віталій повернувся, тримаючи в руках велику коробку.
Мамо, це для тебе! промовив син із лагідною усмішкою.
Марія Андріївна відкрила коробку й отетеріла: там були новенькі чоботи. Від несподіванки вона мовчала.
Дітоньки, це ж велика розкіш. Як я можу прийняти такий подарунок? ледве не заплакала Марія.
Для нас немає нічого дорожчого за тебе, мамо, лагідно сказав Віталій. Взувай і носи на здоровя!
Вона вдягнула чоботи і дивувалася, звідки ж це діти дізналися, що її старі вже не витримують протікають, та й ремонту вже не підлягають. На нові взуття купити не мала змоги, бо пенсія малої була якихось дві тисячі гривень на місяць.
Раптом у кімнаті почувся плач, і Марія в нових чобітках кинулася до онуків.
Ти в мене золота, спасибі тобі, прошепотів Віталій дружині. Сам не подумав би.
А хіба це складно? Вчора як побачила, що мама прийшла з мокрими ногами, глянула на підлогу та її старі чоботи все стало ясно. Для нас три тисячі гривень гроші, але заробимо. А для твоєї мами непідйомна вага. Хай майструє, хай носить, ніжно обняла чоловіка Ліда.
А Марії було тепло на душі чи то від обновки, чи то від того, що вона і тепер є потрібною та дорогою для своїх дітей.
