Він руйнує нас ізсередини: я боюся, що дядько мого чоловіка зруйнує нашу сім’ю
Мій чоловік — Андрій — завжди слухав свого дядька, Бориса Петровича. Шанував, ставив за приклад, довіряв у всьому. А я від першого дня не розуміла, що можна поважати в цій людині. Грубий, дратівливий, постійно з кимось у конфлікті — чи то сусіди, колеги чи рідні. На попередній роботі його терпіли лише через стаж, хоча він і там встиг посваритися з половиною колективу.
Але все змінилося, коли Борис Петрович взяв Андрія до себе в бригаду. До нього там ніхто не затримувався — усі тікали максимум за півроку. Він прискіпувався до всього, поспішав, звалював провину на інших. Та Андрій — людина м’яка, неконфліктна. Терпів, мовчки переробляв, гасив спалахи дядькового гніву. Інколи, звісно, не витримував, але потім вони мирились. Робота йому навіть подобалася, хоч несправедливий поділ прибутку — половина дядьку, половина йому — мене завжди коробив.
Після весілля я зрозуміла: Андрію не можна пити. Він перетворюється на іншу людину — агресивного, непередбачуваного. Я сподівалася, що Борис Петрович якось допоможе, порадить. Адже чоловік його поважав. Але все пішло шкереберть. Замість допомоги — лише додавав пального у вогонь. Вони почали разом ходити до корчми, пити. Після таких вечорів Андрій був у жахливому стані. А коли я намагалася щось сказати, він повторював, що «у сім’ї чоловік голова, а жінка має слухатися». Ці слова, я впевнена, йому нав’язав дядько.
Потім, під час однієї з свар, Андрій почав повторювати за дядьком нісенітниці про мою матір. Ніби то вона — інтриганка, налаштовує всіх проти нього. Хоча бачилися вони лише кілька разів. І щоразу — ввічливо, культурно. Мені стало ясно: дядько не просто впливає — він навмисно налаштовує чоловіка проти моєї родини. Проти мене.
Ми з Андрієм завжди все вирішували разом. А тепер він став віддалятися. Моїх порад не слухає, будь-які зауваження сприймає у штики. Ніби я — загроза для його дядька, а не дружина. Я бачила, як мій чоловік змінюється, і розуміла — корінь усіх лих у його дядькові. Та як боротися з людиною, яку твій чоловік вважає авторитетом?
А потім сталося неочікуване: Бориса Петровича звільнили. Черговий скандал, керівництво не витримало. А Андрія — навпаки, підвищили. Його поставили на місце дядька. Це стало ударом по самолюбству Бориса. Він втік із міста, нібито «тимчасово», але, як я дізналася, просто не зміг змиритися, що тепер — нижчий за статусом.
І от нещодавно мій чоловік повідомив, що дядько повертається. Йому запропонували місце помічника — під керівництвом Андрія. Мене охопив жах. Я благала чоловіка поговорити з начальством, знайти іншого напарника. Але він навіть слухати не став. Сказав, що без помічника не впорається, а з дядьком у них колись було нормально.
Та я-то знаю, чим це все закінчиться. Він не змириться із підпорядкованим станом. Знайде, за що вчепитися, де підставити. Підкопуватиме. Руйнуватиме. Адже він має досвід у таких справах. Він заздрить. Він не вміє працювати на рівних. Він завжди тягне ковдру на себе.
Я більше не впізнаю свого чоловіка. Він став наче маріонетка в руках дядька. І якщо так і далі — я боюся, ми просто не витримаємо. Або він втратить роботу, або я втрачу сім’ю. А може, і одразу все. Я не знаю, як жити з цим тривожним очікуванням. Як врятувати те, що в нас ще залишилося…
