Загадковий підвал: драма раптового багатства

Таємниця льоху: драма несподіваного багатства

У тихому селі Підгірне, де гірські вітри шепочуть з дубами, а старі хати зберігають тіні минулого, Тарас і Марічка, молодята, обживали нову оселю. Почали з прибирання, намагаючись оживити старі стіни. Тарас спустився до льоху, щоб розібрати безлад. Витягнув десятки банок із варенням та солінням, здивовано присвистнув.

— Марічко, твої батьки так полюбляють мариновані огірки? — гукнув він.

— Куди їм стільки?! — скрикнула дружина, розвівши руками.

Тарас привів льох до ладу, а наступного дня пішов розбирати другий, що був під майстернею діда. Там панував хаос. Викидаючи сміття, він помітив під полицею дві дивні цеглини. Витягнув їх — а за ними іржавий металевий скринька. Серце закалатало. Відчинив кришку й застиг, не вірячи очам.

Останній рік у Тараса був повний подій. Закінчив університет, одружився з Марічкою — вони разом вчилися на економічному. Працювали в магазині, збирали на весілля. Відгуляли на славу, але постало питання: де жити? У селі у Тараса жила бабуся, яка останні роки доглядала свого батька, прадіда Тараса. Той дожив до 92 років і недавно пішов. Батьки вирішили забрати бабусю до себе, а хату прадіда подарувати молодим. Тарас із Марічкою були в захваті: хата простора, міцна. Бабуся, переписуючи її на онука, загадково промовила:

— Прадід твій був заможним, поки не став дивакуватим. Але навіть тоді колупався по господарству, тільки забував, що робив.

— Бабусю, до чого це? — здивувався Тарас.

— Тарасику, оглянь там усе добре. Може, скарб знайдеш.

— Та годі, скарб? — засміявся він.

— Не смійся! Років п’ятнадцять тому, коли пам’ять його підводила, ми одну схованку знайшли. На неї твоїм батькам квартиру й авто купили. Але чую, не остання вона була…

Молодята переїхали й взялися до справи. Зробили ремонт, витративши всі весільні гроші — на меблі вже не вистачило. Тарас, майстер на всі руки, лагодив старі меблі прадіда, щось привезли від батьків. Жити можна! Потім він узявся за льохи — їх було два: один під хатою, другий під майстернею. Домашній льох розібрав першим: картоплю ще не копали, овочі не збирали. У минулі роки Тарас із батьком завжди прибирали, і цього разу на вихідні планували копати. Мати обіцяла приїхати, тесть із тещею — допомогти.

У льоху було все: банки з варенням, солінням — десятки!

— Марічко, твої батьки так полюбляють мариновані огірки? — запитав Тарас.

— Куди їм стільки?! — скрикнула вона.

— Зараз сміття викину, банки повернемо. На вихідних роздамо батькам, — вирішив він.

Льох провітрили, а наступного дня Тарас пішов до майстерневого. Там — повний безлад. Схоже, ні прадід, ні бабуся років десять туди не зазирали. Полиці зотліли, банки розсипалися, запах стояв важкий. Тарас викидав сміття, доки не побачив під полицею дві підозрілі цеглини. Витягнув їх — а там скринька, металева, покрита іржею. Тремтячими руками відчинив… і ахнув. Долари! Десять пачок по десять тисяч!

Вбіг у хату, замкнув двері:

— Марічко, дивись, що я знайшов!

— А-а-а! — Марічка схопилася за щоки. — Скільки!

— Бабуся казала, прадід був заможним. Мабуть, сховав і забув, — Тарас взяв пачку. — Ці старі, з минулого століття.

— І ці також, — Марічка перевірила іншу.

— Нові лише дві пачки, інші не візьмуть, — зітхнув Тарас.

— Двадцять тисяч вистачить, щоб свою справу відкрити, — задумливо сказав він.

— Тарасе, яку справу в селі? Ми ж у місті крамницю хотіли! — скрикнула Марічка.

— І відкриємо.

— Постривай, давай дізнаємося про старі долари, — вона кинулася до ноутбука. — Деякі банки беруть, але з комісією.

— Хай із комісією, — кивнув Тарас.

— Тарасе, ми багатії! — Марічка кинулася йому на шию.

— Постривай радіти! Уяви, як ми з цими старими доларами в банк прийдемо. Раптом пояснення попросять? Треба розібратися.

— Розберемося, — впевнено сказала вона.

— І ще, Марічко, якщо все вийде, треба з батьками поділитися — твоїми й моїми. Вони на весілля стільки витратили. І бабусі дамо — це її хата. А головне — прадідові пам’ятник гарний поставити.

— Звісно, Тарасе, поділимося! І пам’ятник поставимо, — погодилася Марічка.

У суботу приїхали батьки й бабуся — копати картоплю. Але Тарас посадив усіх за стіл і оголосив:

— Бабуся казала, у хаті може бути скарб. Ми знайшли долари, тільки старі.

Марічка виклала пачки на стіл. Родичі застигли, очі округлилися. Тарас продовжив:

— Що робитимемо?

— Тарасику, я ж казала про скарб, — перша очуняла бабуся. — Знайшли — значить, ваше з Марічкою.

—— То так, але наш скарб — це не лише гроші, а й пам’ять про прадіда, який із мрією жив, — сказав Тарас, обіймаючи Марічку, а картопля так і залишилася невикопаною.

Оцініть статтю
Джерело
Загадковий підвал: драма раптового багатства