Таємний притулок: кафе, де народжується надія
Шістнадцятирічна Оксана, з іскрами в очах, міцно стиснула руку матері.
— Мамо, я голодна, як вовк! Давай десь перекусимо! — Вона потягнула Ганну Миколаївну до невеликого кафе, яке вони помітили в центрі старого міста на березі Дніпра.
Ганна Миколаївна кинула оком на заклад. Затишна вивіска, вікна, прикрашені біло-жовтими шторами, випромінювали тепле, золотаве світло, таке вабливе у холодний вечір. Аромат свіжозвареної кави і пахучого медового пряника стояв у повітрі, але Ганні було не до того. Її думки кружляли навколо важкого рішення, яке могло змінити їхнє життя. Недавно вона дізналася, що чекає дитину. Розповіла чоловікові, Олегу, але його реакція була холодною, майже мовчазною. Проблеми на роботі, тісна квартира — він не сказав ні слова, але його погляд говорив про багато. Ганна почувалася, наче звір у пастці, що боронить свою дитину. Олег лише важко зітхнув, а вона вже знала: що б вони не вирішили, їхнє життя зміниться назавжди.
Щоб відволіктися, Ганна пішла з дочкою по магазинах. Оксана беззупинно базікала про шкільні плітки, але мати ледве слухала. Вона ківала, натягувала посмішку, а в душі мріяла згорнутися у кутку, обняти себе і залишитися наодинці з думками про майбутню дитину.
— Мамо! Ти що, заснула? Ось же кафе, заходимо! — Оксана нетерпляче штовхнула матір за рукав.
— Ой, вибач, так, звичайно, зайдемо, — відповіла Ганна, стрепенувшись.
Всередині кафе було неймовірно затишно. Дерев’яні столики, м’яке світло старовинних ламп, тріск дров у каміні. Тихо лунала мелодія з невидимих динаміків, а запах меду і кориці обгортав, наче теплий плед. Ганна любила такі місця — тут її серце заспокоювалося, а тривоги відступали.
Оксана одразу вибрала столик біля вікна з видом на засніжену вулицю.
— Добрий вечір! Що замовите? — До столика підійшов офіціант, стрункий молодий чоловік з гострими вилицями та ледь помітною усмішкою.
— Мені два круасани і лате, — випалила Оксана і чекаюче подивилася на матір.
Ганна розгублено перегортала меню, не здатна зосередитися.
— Дозвольте порадити наш фірмовий яблучний штрудель, — запропонував офіціант, вказуючи на пункт у меню з такою грацією, ніби виконував танець.
Ганна кивнула, вдячно посміхнувшись.
Коли офіціант пішов, Оксана втупилася в телефон, а Ганна, вдихаючи аромат теплого штруделя, відчувала, як напруга поступово розчинялася. Крізь маленьке віконце кухні за нею спостерігав шеф-кухар — невисокий літній чоловік з густими вусами. Він поправив ковпак, розгладив фартух і щось прошепотів помічникам. Коли замовлення було готове, кухар із задоволенням кивнув, щось пробурмотів собі під ніс і наказав нести їжу.
Ганна їла повільно, ковтаючи кожен шматочок штруделя. Гаряча чаГаряча чая гріла долоні, а затишок кафе немов обіймав її, даруючи спокій і впевненість у завтрашньому дні.
