Таємниче листування чоловіка
Ранок у Галини та Сергія почався з епічного прольоту. Прогавили будильник, обидва носилися квартирою наче в’юнкі щурі, намагаючись зібратись на роботу та водночас напхати в рюкзак змінку для Марійки у садочок.
Сергію, забереш Марійку сьогодні? прокричала Галина з кімнати, влізаючи у штани і одночасно впихаючи змінні трусики в рюкзак доньки.
Добре! відгукнувся Сергій. Де мої ключі, Галя?!
Де я знаю?! відповіла Галина, шарячись по кімнаті у пошуках свого телефона. Нарешті вхопивши мобільника, притягла Марійку, яка тим часом влаштувала генеральний бій своїми пупсами, абсолютно ігноруючи батьківський армагеддон.
До садочка Галя і Марійка домчали за пять хвилин. Галина шаруділа молнією на куртці та застрягла навічно, а донька вже з підозрою підзирала на маму.
Мамо, я не хочу в садочок, почала скиглити Марійка, зморщивши носа й затиснувши кулаки.
Доню, ну як так? Ми ж поспішаємо, Галина видушила з себе лагідність, хоч щелепа сіпалась. Вона присіла, погладила Марійку по голові, намагаючись заспокоїти: Там весело, подружки ж чекають
Ну але де ж там! Марійка стала, як укопана, і чим далі тим драматичніше закочувала істерики. Тут із роздягальні випросталась вихователька, товаришськи всміхнулась Галині, взяла Марійку за руку:
Не хвилюйтесь, пані Галино, розрулимо все. Марійко, весело ж там у групі! Ходімо!
Галя видихнула хоч якісь люди тримаються краще. Виходячи, побачила на годиннику кінець світу й початок понеділка:
Капець… Я так лечу, що зараз і крила проріжуться, пробурчала, шукаючи телефон у сумці, щоб попередити клієнтку про затримку. Дістала мобілку, полізла в контакти, а номерів не її. Галина зміряла телефон поглядом і о, біда, чохол Сергія! В цій метушні переплутали свої близнюкові чохли й ще й паролі поклали однакові.
Ну, шикарно! в голосі бриніла вся повнота української іронії. Як подзвонити клієнтці, якщо ти в шкурі власного чоловіка?
Аж тут телефон завібрував і вискочило повідомлення.
Діма: «Ну що, як там з тією з спортзалу? Взяла номер?»
Галина заклякла. Перечитала двічі. Тоді як в тумані відкрила діалог.
Діма: «То шо, довіру завоював?»
Сергій: «Ага, дала номер. Домовились на ці вихідні. В мене.»
Очі Галини розширились до розмірів млинців на Масницю. На ці вихідні? Саме тоді вона мала везти Марійку до мами і залишитись там
Ой, лишенько прохрипіла Галина, у серці відізвався триразовий сигнал тривоги. Ну хто ті парні чохли вигадав?!
Видати вигляд, що ти нічого не знаєш, те ще випробування. Кожен день і погляд на Сергія ставав наче епізодом з трилеру. До суботи ще три дні, а думки вже зашкалювали. Вона лепетала собі: це якесь непорозуміння! Але оті «Ці вихідні. В мене» дзижчали у голові без перестанку.
Сергій залишався спокійним, мов на йогу ходить: лагідний, турботливий, питає, як день, допомагає з борщем, Марійку укладає. Галина зазирала йому в очі хоч би натяк на провину, хоч мізинцем моргнув! Ні, все як у підручнику про щасливий шлюб. Від того, чесно, ставало ще моторошніше.
В середу ввечері вони разом кіно дивились. Сергій обійняв її за плечі, як колись, а Галині довелось губи стискати, щоб не впертись йому у сорочку сльозами. Все було фальшивим, як розпродаж у «Епіцентрі». Дотики викликали більше тремтіння, ніж в перший день зарплати.
В пятницю, коли Марійка вже спала, Галя стояла на кухні, мяла воду рукою. Сергій підійшов ззаду, обійняв за талію, прошепотів:
Щось ти сьогодні не в гуморі. Все гаразд?
Та так, просто втомилась, відповіла Галина, намагаючись осміхнутись.
Розумію, він ще ніжніше поцілував її в маківку.
Пізно вночі, коли вже хропів і собака, Галина вислизнула в ванну, зачинила двері, відкрутила воду і сіла на край ванни.
Чого? шепотіла крізь сльози: Чого саме я, Господи?
Питання крутилися клубком. Що робити: висловити все, чи тікати куди очі бачать?
Бо точно знала одне зранку треба знову вперто вдягати маску. Бо субота день великої істини.
Зранку Галина відвезла Марійку до мами, рухаючись, ніби у броні танка кожен рух вартував зусиль. Мама все одразу просікла:
Галинко, ти якось бліда Що сталось?
Галина шкрябнула штучною усмішкою:
Все добре, мамо! Я просто поспішаю Хочу Сергія здивувати. Швидко чмокнула Марійку і кинулась до машини не дай Боже затриматись і раптом заплакати.
Дорогою думки ганяли табуном: може, то і справді зустріч з Дімою? А може, все не так? Коли б все можна було забути
У дворі Галина пересидила в машині десять хвилин повертатися в реальність ой як не хотілось. Згадала, як Сергій біжить з Марійкою в парку, як сміються на кухні. Раніше це було щастя, сьогодні камінь.
Сил набралася, піднялася сходами, ключ у руці тремтить, серце калатає. Повернула в замку і поволі зайшла. В хаті темно, лиш на кухні тьмяно світилася лампа. Звідти чути сміх, шепіт.
«Ну от, все» подумала вона.
Пішла вперед, як на гільйотину. Ще крок, і все стане відомим.
Сергій? прошепотіла, чуючи чужий, неживий голос.
Сережа?!
Увійшла на кухню а там двоє. Чоловік і жінка. Але чоловік не її. Це був Діма, друг Сергія, так переляканий, що аж чашку впустив.
Галино! Це не те, що ти думаєш! Я… Просто Ти ж знаєш наш дім! Ну не тягнути ж дівчину до мами в кімнату? заторохтів Діма.
Гала слухала, а не чула. Гудіння у голові перекривало все. Сльози тихо покотилися, а тут раптом вона зловила себе на усмішці.
Ага. Розумію, Дім тихо сказала, відчуваючи себе героїнею якогось італійського кіно. Я тут лишнє.
Розвернулась і вийшла у холодну підїзну прохолоду. Трусило, як від морозу. Взяла телефон і, тремтячи пальцями, набрала Сергія.
Алло почувся його голос, але вона не могла звязати слів. Раптом вирвалось щось просте і до сліз ніякове:
Я тебе люблю дуже!
Крізь сльози і нервовий сміх Галина нарешті прошепотіла:
Я була вдома Діма…
Я все знаю. Не сердься, благаю! Я на роботі зараз. Приїдь, ну полегші душу! Ти ж знаєш Діму… Чекаю!
Вже їду!
Галина шмигнула в авто так хотілось обійняти чоловіка, просто тут і зараз.
Удвох на підлозі в конференц-залі офісу, перед ними пляшка сухого «Шабо». Галина головою на плечі чоловіка, стискає в руках келих.
Пробач, я не хотіла підглядати у твої листування. Справді ніколи не робила такого, видушила й мало не вдавилась червоним вином.
Це тобі пробач, що втягнув у Дімкін цирк. Треба було одразу пояснити.
Чого він тебе попросив?
Бо в нього мільйон комплексів. Напередодні в спортзалі він врізався у дівчину і облив її енергетиком. Облилу костюм, перетворивши її на смурфа. І як завжди закотив істерику: «Не можу, боюся! Сергійко, допоможи!».
Сергій спародіював голос друга Галя аж пирснула сміхом.
Він же мій дідуля, зітхнув Сергій. Я забрав у неї номер, розписав Діму героєм, додав гумору і вуаля.
Чого до нас притягнув ту фею? Є ж готелі!
А ти не памятаєш, що він досі з мамою живе?
Бо економить і щоб мати йому деруни смажила, а білизну прала.
Ага, Сергій хитро окинув Галину поглядом.
Золотий жлоб! знову розсміялася Галина.
Ми дружимо ще зі школи. Я єдиний, кому він може показати свої коронки.
А ти молодець, Сергію! Дружба forever!
Галина посерйознішала.
Та, слухай, а може, ті ще досі там? Ми ж не ночуватимемо тут, як безпритульні…
Сергій чмокнув її у щоку:
А я не такий жаднюга, як Діма. Ми заслужили романтичний вечір. У готелі.
Справді? Відвезеш у готель?
Сергій кивнув серйозно і в одну мить підхопив її на плечі.
Доставлю, поки не розпадешся на частини!
Галина вже сміялась на всю конференц-залу і не вірила, що лише кілька годин тому її світ мимоволі хитався на штукатурці підозр і сліз.
