Одного разу в занедбаному будинку на околиці села оселилася молода жінка. У селі не любили чужих. Люди затурбувалися, поскаржилися дільничному. Він приїхав, перевірив документи та запевнив усіх, що це далека родичка баби Оксани, яка померла кілька років тому у віці дев’яноста шести років. «Відроду в баби Оксани родичів не було, навіть дітей», — дивувалися люди.
А жінка почала облаштовуватися. Перекопала кілька грядок у зарослому городі та щось посадила. Люди сміялися. Хто садить город у розпалі літа? Та незабаром на грядках зазеленіли паростки. Та ще й які! «Тут не обійшлося без нечистої сили», — вирішили селяни. Так і прозвали її відьмою.
Вона уникала людей, нічого про себе не розповідала, жила самітно. А таємниці, як відомо, розпалюють цікавість. Незабаром по селу пішли чутки, що вона втекла з міста від нещасливого кохання, прихопивши із собою коштовності багатого коханця. Ось і сховалася з ними у глухому селі.
А потім в однії із жінок дитина посиніла, почала задіхатися. Куди бігти? До лікарні десять кілометрів, да й машину серед дня не знайти. Побігла жінка з дитиною до Марії-відьми. Та схопила малюка, струснула його догори дригом, вдарила по спині — із рота хлопчика вилетіла деталь від іграшки.
Після цього Марію почали поважати, але й боятися. А от Микола закохався у неї. Мати ридала: «Дівчат молоденьких повно, а він до дорослої жінки причепився». Бувало, стане мати Миколи перед домом Марії та й починає кричати, що та причарувала її сина, напоїла чаклунським зіллям. Микола відводив ридаючу матір додому, а сам знову повертався до Марії.
І жили закохані, не звертаючи уваги на плітки. Через рік Марія народила доньку Олену. А ще через три — другу, Ганну. Люди залишили їх у спокої. Своїх клопотів і так повно.
Одного разу після сильної зливи почала текти дах, і Микола ліз його лагодити. Вже спускаючись, він підіслався, упав і сильно розбився. Марія привезла лікаря із райцентру. Той оглянув Миколу й сказав, що треба негайно везти його до міста. Марія домовилася про машину, відвезла чоловіка до лікарні, а сама повернулася до дітей.
Через місяць біля її домМиколу привезли додому в інвалідному візку, а Марія з вдячністю доглядала за ним, навіть коли село шепотіло, що це кара за її чари.
