Ключ клацнув у замку, і Оксана, намагаючись не шуміти, прокралася у квартиру. У передпокої було темно, лише з кухні пробивалася тонка смужка світла. Батьки знову не спали, хоча година вже давно перевалила за північ. Останнім часом це стало звичним довгі нічні розмови за закритими дверима. Зазвичай тихі, але іноді вони переходили у приглушену суперечку.
Оксана зняла туфлі, поставила сумку з ноутбуком на тумбочку й пройшла коридором до своєї кімнати. Їй не хотілося пояснювати, чому вона затрималася, хоча причина була поважна проект на роботі ніяк не ладнався, а терміни підганяли.
Крізь стіну чулися приглушені голоси.
Ні, Вовку, я так більше не можу, мама говорила тихо, але в голосі відчувалося явне роздратування. Ти обіцяв ще минулого місяця.
Лесю, зрозумій, зараз не час, батько, судячи з усього, знову виправдовувався.
Оксана втомлено зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звичайно, їм уже за пятдесят, вона давно виросла, але все одно неприємно усвідомлювати, що в їхніх стосунках щось не так.
Вона роздягнулася, умилася й лігла під ковдру, але сон не йшов. Думки крутилися навколо одного й того самого. Брат Оксани, Андрій, жив окремо, в іншому місті, і рідко навідувався. Якщо батьки вирішать розлучитися хто з ким залишиться? Кому дістанеться квартира? І чому вони приховують свої проблеми?
Голоси за стіною не втихали. Оксана простягнула руку до тумбочки й намацала навушники хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука торкнулася телефона, і він упав на килим. Піднімаючи його, Оксана випадково відкрила диктофон. Палець замер над екраном.
А що, якщо записати їхню розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не здогадуватися. Адже якщо вона спитає прямо, вони, напевно, відмахнуться, скажуть, що все добре.
Совість поколювала неприємним холодком. Підслуховувати негарно, тим більше записувати. Але з іншого боку це її батьки, її родина. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Оксана увімкнула диктофон, поклала телефон на тумбочку ближче до стіни й накрилася ковдрою з головою.
Вранці, збираючись на роботу, вона помітила, що й батько, і мати виглядали невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, лише обмінювалися звичними фразами.
Ти пізно повернулася вчора, помітила мама, наливаючи чай. Знову затрималася на роботі?
Так, проект дописували, кивнула Оксана. А ви чого не спали?
Та так, фільм дивилися, відмахнулася мама, навіть не глянувши на доньку.
Батько втопився у газеті й зробив вигляд, що дуже захоплений статтею.
Сьогодні не чекай мене на вечерю, сказав він, не піднімаючи очей. Переговори з клієнтами, можу затриматися.
Мамі стиснуло губи, але вона мовчала.
Усю дорогу до офісу Оксана боролася з спокусою послухати нічний запис. Але в метро було занадто людно, та й ніяково якось. Вирішила відкласти до вечора.
День тягнувся нескінченно. Нарешті, повернувшись додому, Оксана виявила, що мами нема записка повідомляла, що вона пішла до подруги й повернеться пізно. Батько затримувався на роботі, як і обіцяв. Ідеальний момент.
Забравшись із ногами на диван і вкрившись пледом, Оксана натиснула кнопку відтворення.
Спочатку були чутні лише уривки фраз, потім запис став чіткішим.
скажемо Оксані? голос батька звучав стурбовано.
Не знаю, зітхнула мама. Боюся, вона не зрозуміє. Адже стільки років минуло.
Але вона має право знати.
Звичайно має, але як пояснити, ч»Особливо коли з’ясувалося, що вони не просто сховали маленьку ферму, а й маленьку сестру, яку вони усиновили і виховували в селі, боячись, що Оксана не прийме її через свою нелюбов до сільського життя.»
