Ой, люди добрі, сідайте та послухайте, бо розповім вам історію, від якої навіть соловейки замовкнуть. Як казали наші діди: «Не купуй кішку в торбі а то понадкусає».
Жила в селі одна жінка Марія Іванівна. Працьовита, як бджола: і город поле, і хату прибирає так, що аж сяє, і вареники ліплять, що пальчики оближеш. Син у неї, Олесь, хлопець золотий руки вмілі, душа чиста, до кожного слово добре знайде. Та була в нього одна слабкість серце мяке, як тепла коровай: кожній дівчині співчував, кожну жалів, а вже як гарна то й зовсім голова йшла обертом.
Одного разу приводить він до матері дівчину Яринку. Красуня, як із журналу: вії, як у сова, губи червоні, нігті довгі, мов кігті, тільки блиску не вистачає. Здавалося б, мрія. Але, як кажуть, «з лиця воду не пити».
Марія Іванівна відразу відчула щось не так. Жіноче серце, воно ж, як віщун: підступ відчує за верству. І каже синові пошепки:
Сину, не подобається вона мені. Чи не гроші їй на думці?
І недаремно. Бо перше, що Яринка зробила в хаті кинула брудну ложку в мийку й сіла. Марія, звикла до ладу, ввічливо промовила:
Прибери за собою.
А та навіть не зморщилася:
Не хочу руки псувати.
Ну, думає мати, може, жартує. Аж ні взяла ту ложку, мила-мила, а вона й досі в жирі.
Сину, невже ти з нею одружуєшся? питає Марія.
А він тільки зітхнув:
Так, мамо. Я її кохаю!
От вам і приказка: «Кохання сліпе полюбиш і козу». Пройшло кілька місяців і весілля справили. Марія, хоч і важко було, віддала їм ключі від бабиної хати: хай живуть, як знають.
Не минуло й року, як свекруха вирішила провідати молодих. Ой, люди Що вона там побачила! Пилюка на шафі, немита посудина, а на підлозі шкарпетки, як гриби після дощу. Яринка сидить, нігті підпилює й бурмотить:
Я за собою доглядаю.
А в сина вже третій кредит на шиї. Яринці треба машину новеньку, щоб усі заздрили.
А хто платитиме? питає Марія.
Це не ваша справа, відрізає невістка. Чоловік має забезпечувати, а я маю виглядати.
Тоді свекруха й подумала: «Все, більше ні копійки».
Незабаром Олесь приходить до матері:
Мам, візьми кредит на мене.
А вона спокійно каже:
Ні, сину. Хто обіцяв, той і викручуйся.
Повернувся він додому й сказав дружині, що машини не буде. І почалося Крики, биття дверима, істерики, що аж сусіди хрестилися. Яринка верещала, що без авто вона ніщо, доки чоловік не вигнав її. Незабаром і розлучилися.
Отож, діти, памятайте: «Не та хата багата, де пишно, а де мирно». Бо яка з жінки господиня, якщо в неї тільки макіяж на думці? Любов це не лише палкі слова, а й турбота та праця. Краще жити скромно, але в гармонії, ніж у розкоші, але в постійних сварках.
