Зовсім забути не вдалося
Щодня я, Прохор Левченко, їду з роботи додому на київському метро, потім маршрутка і я вдома. Дорога забирає майже півтори години щодня туди й назад. Авто в мене стоїть у дворі більше, ніж їздить, бо зранку й ввечері такі затори, що пішки швидше дійти, а на метро й поготів.
Два роки тому моє сімейне життя змінилося ми з дружиною рішуче та спокійно розійшлися, без криків та сварок. Дочка залишилась з мамою, тоді їй було сімнадцять. Я розумів, що Оксана змінилася: стала нервова, постійно десь зникала, поверталась пізно, і завжди прикривалась подругами.
Одного разу спитав у неї:
Де ти ходиш так довго? Нормальні дружини вже вдома сидять у цей час.
Це не твоя справа, відрізала вона. Ті «нормальні» кури, а я інша: розумна, енергійна, мені вдома тісно. І я не селючка, як ти! Як народився під Житомиром, так і залишився!
А для чого тоді заміж йшла за селюка?
Обрала менше зло із двох.
Згодом подала на розлучення, вигнала мене з квартири довелося шукати нову оселю в оренду. Я звик вже, повторно одружуватися не поспішаю але десь у глибині шукаю своє.
У метро не втрачав часу сидів у телефоні, гортав новини, переглядав жарти, відео, меми. Та ось раптом щось запульсувало в грудях, повернувся назад і перечитав оголошення: «Народна цілителька Маряна, лікування травами». І тут я зрозумів на мене дивиться моя перша, ще шкільна любов. Нерозділене та навіть безнадійне кохання, що памятається усе життя. Ті очі, ті риси я добре памятаю Маряну з нашого класу. Вона була дивакувата, але неймовірно гарна.
Ледь не проїхав свою станцію, вискочив із вагону, вийшов на свіже повітря, не дочекався маршрутки пішов додому пішки, хотілося пройтися. Дійшов, не роззуваючись, сів на табуретку біля коридору, не вмикав світло втупився в телефон. Записав її номер з оголошення, а тут телефон просигналив розрядився.
Поставив на зарядку, спробував повечеряти, але їжа не пішла. Вмостився на дивані й почав згадувати.
Маряна з першого класу була зовсім не як інші. Тиха, скромна дівчинка з густою довгою косою, у темній формі трохи нижче коліна. Маленьке наше містечко під Житомиром всі майже одне одного знали, а про Маряну ніхто нічого. Вона жила з бабусею та дідом близько лісу, у будинку з різьбленими віконницями, схожому на казкову хату.
Як тільки я побачив її дитяча закоханість одразу. Вона одягала платок, носила невеличкий наплічник із красивою вишивкою таких, як у неї, ні в кого не було. Замість «привіт» казала «Доброго здоровя». Усе в ній було по-особливому.
На перервах не кричала, не бігала спокійна, ввічлива. Якось вона не прийшла в школу, ми з однокласниками пішли провідати чи не захворіла? І були свідками похорону її бабусі Дід стояв похмурий, Маряна мовчки плакала в куточку. Ми після всього зайшли до неї на поминки.
Для мене це був перший похорон у житті. Маряна повернулась у школу через день. Час ішов, ми росли. Дівчата стали модними, почали фарбуватись і хизуватись одне перед одним. Лише Маряна завжди залишалася такою ж природною та ніжною, з румянцем на щоках.
Хлопці вже доглядали дівчат, і я вирішив ризикнути привабити Маряну до себе. Довго не реагувала. У девятому класі я нарешті запропонував:
Можна тебе проводжати після школи?
Вона серйозно подивилась і прошепотіла:
Я вже засватана, Проша. Такий у нас звичай.
Я розгубився, не зрозумів що за звичай. Лише пізніше дізнався її дід і бабуся були старовірами, а батьків вона втратила ще маличкою.
Маряна завжди відмінно вчилася, не мала прикрас, нігде не пліткувала; хтось заздрив, хтось дивувався а вона лишалась собою. Що старшая ставала то красивіша, струнка, усі таємно милувались, і ніхто ніколи не жартував з неї.
Після закінчення школи всі порозїжджалися. Я поїхав у Київ, вступив до університету. Про Маряну знав вона вийшла заміж за того, кого засватали, поїхала у віддалене село, народила сина. Більше її з однокласниць ніхто не бачив.
Зараз бачу: лікує травами. Виглядає ще гарніше, ніж у молодості.
Заснути тієї ночі не міг, спогади крутяться в голові. Наступного ранку поїхав на роботу, але образ Маряни не відпускає.
Перша любов навіки залишає слід, серце тремтить.
Кілька днів жив, мов у тумані, а потім не витримав вирішив написати:
Вітаю, Маряна.
Доброго здоровя, відповіла вона. Справжня, як і колись. Вас щось турбує чи шукаєте поради?
Маряна, це Прохор, твій однокласник. Ми ж навіть за однією партою сиділи! Побачив тебе в інтернеті, не стримався.
Я памятаю тебе, ти дуже добре вчився.
Можна тобі подзвонити?
Звісно, дзвони.
Ввечері так і зробив. Поговорили дізналися, хто де живе, розповіли про себе.
Я в Києві, працюю. А ти як загалом? Де мешкаєш? Яка у тебе сімя?
Я живу в тому ж будинку, що й ходила до школи, знаєш його. Після смерті чоловіка повернулась в лісі ведмідь напав… Дід теж давно помер.
Співчуваю
Не переймайся, я вже звикла. Життя проходить, не знаємо одне про одного нічого. А ти зателефонував просто так чи по справі? Я травами не лише лікую, часто консультую
Просто так. Потрібна була розмова, згадки охопили, скучив за нашим містечком. Мама моя померла ще давно.
Згадували про шкільних друзів, поговорили і знову тиша. Дім, робота Через тиждень знову написав їй.
Вітаю, Маряна.
Доброго здоровя, Прохор! Скучив чи вже хворієш?
Скучив! Маряно, не ображайся, але можна до тебе приїхати в гості? тихо, з хвилюванням.
Приїжджай, відповіла легко. Коли зможеш.
У мене якраз через тиждень відпустка! обрадувався я.
Приїжджай, адресу знаєш, усміхнулася вона так, що я й по голосу відчув.
Тиждень той готувався, обирав подарунки. Не знав, чим потішити, чи змінилася вона. А потім сів за кермо та й рушив з Києва на рідне Полісся. Дорога довга, шість годин, але я люблю далекі поїздки.
Містечко змінилося невпізнанно. Сучасні будинки, магазини, кафе. Вийшов біля нового супермаркету не впізнав вулиці!
Наше місто, як бачиш, не зникло, а квітне! гордо сказав старший дідусь, що проходив повз. Ти давно не був, видно.
Давно, батьку
У нас міський голова добрий, заради людей старається он як все змінилося!
Маряна чекала мене у дворі зателефонував, як вїжджав. Вона стояла біля свого старого будинку, а серце билося так голосно, що ледь не виплигнуло. Ніхто не знав, що та дівчина з дитинства кохала мене й носила це в собі тихесенько.
Зустріч була теплою. Сиділи вечорами в альтанці, згадували шкільні часи. Хата трохи постаріла, але той самий затишок
Я дивився на Маряну й наважився:
Я приїхав до тебе Я тебе все життя люблю, хіба ти й досі не відповіси мені взаємністю?
Маряна підскочила, обійняла мене, як хотіла цілу вічність.
Проша, я тебе люблю ще зі школи
Відпустку я провів у Маряни. Коли відїжджав пообіцяв:
Усе владнаю на роботі, перейду на дистанційну, повернусь і залишусь. Тут народився тут і буду потрібен!
Першу любов забути неможливо. Її серце колише все життя, особливо нашому українському.
