Річниця, яка розтанула
Оксана вирівнювала білу лляну скатертину на кухонному столі, її пальці тремтіли від втоми й напруженого очікування. Сьогодні було двадцять пята річниця їхнього з Олегом весілля срібна, і вона зранку готувала святкову вечерю. На плиті тушкувалась качка з яблуками й медом, у духовці шкварчала картопля з чебрецем, а на дошці для нарізки червоніли зерна гранату для салату Олег обожнював цей гіркуватий смак. Кухня пахла спеціями, ваніллю від грушевого пирога та легким димком від трьох свічок у старих свічниках. На столі стояла пляшка червоного вина, того самого «Каберне», яке вони пили на весіллі Оксана спеціально замовила його в винному льоху. Вона вдягла темно-синю сукню з мереживним коміром, розпустила коси, які зазвичай збирала у вузол, і навіть підфарбувала губи яскравою помадою, чого не робила роками.
Вона глянула на годинник з маятником, що висів над холодильником 20:15. Олег обіцяв бути о сьомій. Оксана набрала його номер, але автоответчик холодно повідомив, що абонент недоступний. Її серце стиснулось, але вона відігнала погані думки, помішуючи вершковий соус. «Затримався на фабриці», сказала вона собі, поправляючи букет троянд у вазі.
Двері з грюком відчинились, і у кімнату влетіла Соломія, їхня двадцятитрирічна донька, яка приїхала на вихідні з сусіднього міста, де працювала дизайнеркою. Її руді кучері були розкуйовджені від вітру, а в руках вона тримала полотняну торбу й букет жовтих хризантем.
Мамо, я вже тут! скрикнула Соломія, скидаючи кеди й ледь не впустивши торбу. Ого, який стіл! Це що, річниця?
Оксана посміхнулась, приймаючи квіти й удихаючи їх гострий аромат.
Так, двадцять пять років. Тато обіцяв бути о сьомій, але, схоже, затримався.
Соломія хмикнула, вішаючи шкіряну куртку на гачок.
Ну, це ж тато. Завжди у своїй фабриці. Допомогти з чимось?
Постав вино й келихи, сказала Оксана, але голос їй здригнувся. Вона знову глянула на годинник 20:30. Качка встигла охолонути, соус загуснув, а свічки догоряли, крапаючи воском на скатертину.
До девятої Оксана сиділа за столом, перебираючи серветку з вишитими ініціалами весільний подарунок від покійної тітки. Соломія, сівши навпроти, гортала телефон, намагаючись розігнати гнітючу тишу.
Мамо, може, ще раз подзвониш? запропонувала вона, відпиваючи чай з чашки із зображенням котика.
Оксана похитала головою, стиснувши губи.
Безглуздо, Соломіє. Він забув. Знову.
Соломія насупилась, відкладаючи телефон.
Не накручуй себе. Може, у нього справи. Ти ж знаєш, він начальник цеху, там постійний аврал. Вчора дзвонив, казав, що верстат зламався.
Оксана стиснула серветку так, що пальці побіліли.
Справи? Соломіє, це ж наша річниця! Я цілий день біля плити, сукню вдягла, а він навіть не подзвонив!
Двері скрипнули, і на кухню увійшов Олег. Його сіра куртка була зімятою, волосся розкуйовджене, а під очима лежали темні тіні. У руках він тримав потертий портфель, але ні квітів, ні посмішки не було.
Привіт, буркнув він, ставлячи портфель біля стіни. Що це за стіл? Якесь свято?
Оксана завмерла, її очі розширились, наче він ударив її.
Свято? Олеже, сьогодні наша річниця. Двадцять пята!
Олег застиг, його обличчя поблідло, а портфель ледь не випав з рук.
Трясця, Оксано… Я… забув. На фабриці завал, увесь день на ногах. Верстат, потім звіт…
Оксана підвелася, її голос задрижав, як струна.
Забув? Я цілий день готувала, чекала на тебе, свічки запалила! А тобі байдуже на мене!
Олег зняв куртку, кинувши її на стілець. Його брови зсунулись.
Байдуже? Оксано, я працюю, щоб у нас усе було! А ти відразу скандал робиш через якусь вечерю!
Соломія покашляла, намагаючись втрутитися.
Годі вам сваритись. Тату, сідай, поїж. Мамо, він не навмисно.
Але Оксана повернулась до доньки, її очі спалахнули.
Не навмисно? Соломіє, він завжди так! Я для родини усе, а він приходить і робить вигляд, що це дрібниці!
Олег ударив долонею по столу, задзвеніли келихи.
Усе? А я що, нічого не роблю? Я на фабриці з шести ранку, Оксано! А ти завжди незадоволена, завжди щось вимагаєш!
Вечеря, яка мала бути святом, перетворилась на поле бою, де кожна тарілка була як міна, готова вибухнути.
Наступного ранку почалось із тиші, важкої, як осінній туман за вікном. Оксана варила каву, не дивлячись на Олега. Він сидів за столом, перегортаючи місцеву газету, але його пальці нервувато теребили край сторінки. Соломія
