Нас в сім’ї двоє дітей — я і мій старший брат Тимофій. Мати виховувала нас одна, дуже любила і намагалася забезпечити всім, про що ми мріяли, щоб хоч якось компенсувати відсутність батька в сім’ї — він загинув під час нещасного випадку на виробництві багато років тому. Напевне, саме те, що мама ні в чому нам не відмовляла, і зіпсувало Тимофія. Йому йшов тридцять другий рік, але ні дружини, ні дітей він не мав, та і він мами, схоже, з’їжджати не збирався. Коли ми з дружиною приходили в гості до моєї матері, я намагався говорити з братом, але той навіть уваги не звертав — і так добре живеться, мовляв.
І от коли мама вже втратила будь яку надію дочекатися онуків від старшого сина, він привів додому свою майбутню дружину. Саме так, привів у мамину квартиру, і з’їжджати нікуди навіть не думав, хоча від ідеї співмешкання з молодим сімейством мама була не в захваті. Тим паче, у жінки брата вже і дитина була — п’ятирічна донька. Саме тому мама і погодилася врешті решт прийняти вибір Тимофія — не виставляти ж за двері малолітню дитину і її маму.
Та як показав час, краще б виставила одразу, бо натерпітися довелося немало.
Ледь не з порогу братова жінка взялася встановлювати власні порядки і підлаштовувати всіх під себе. Раніше панянка вже була заміжня, і, за її версією, перший шлюб розвалився саме через втручання свекрухи в життя сім’ї, тому за першою ж родинною вечерею вона надала моїй мамі список правил, яких слід було дотримуватися для комфортного співмешкання. Ви уявляєте, скільки треба мати нахабства, аби прийти в чужу оселю і вимагати, щоб всі слідувати новим правилам?
Перший розділ мав забезпечити її незалежність:
— Не лізти з питаннями або рекомендаціями, коли ніхто не просить поради
— Харчування має бути окремим
— Все, що стосується Тимофія — харчування, одяг — контролює дружина, а не мама
— Що б не трапилося, в кімнату молодого сімейства забороняється заходити, не постукавши
— Всі питання стосовно дитини вирішує її мати
Мама наша — жінка дуже терпляча і звикла уникати конфліктів до останнього, тому і тут спробувала перевести все в жарт: «Оце так! А дихати хоч можна?» — з посмішкою уточнила вона.
Невістка жарту не оцінила і тільки вказала на перший пункт.
Мама зрозуміла, що тут жартами нічого не вирішити. Нісенітниця якась: син привів додому жінку з дитиною, а та замість налагодження контакту з потенційною свекрухою вирішила її приструнити і прогнути під себе. Одразу ж мама нагадала, що на орендованій квартирі їм було б багато простіше і спокійніше, але пара заперечила і нікуди йти не збиралася, запропонували лише не забувати про перший пункт правил, коли щось не подобається.
Наступний розділ правил мав урегульовувати матеріальні питання:
— Ні син, ні невістка матері нічого не винні
— Оплата за комунальні послуги ділиться порівну на всіх жителів квартири (не рахуючи дитину)
— Будь-які мої покупки вас не стосуються
— Якщо вам цікаво, скільки ми заробляємо, перегляньте перший пункт правил ще раз
— Подарунків від нас не буде
Коли мама розказала про це, пункт про комунальні послуги мені сподобався найбільше. «Не рахуючи дитину» — це вона гарно придумала! Так ніби дитина її не водою миється і не при світлі грається, дуже продумано!
Третій розділ стосувався спільного побуту:
— Квартиру прибираємо по черзі згідно з складеним графіком
— Прання ставимо по черзі
— Їмо з різного посуду
— Гостей додому запрошувати не можна
— Прочиняти вікна не можна
Останній розділ був про повагу:
— Ставитися одне до одного з повагою
— Кричати заборонено
— Всі претензії тільки спокійним тоном і у ввічливій формі
Як видно, навіть пунктів у цьому розділі було небагато, та й спрямовані вони були лише на спокій і комфорт нової непрошеної мешканки квартири.
— Ось так ти ростиш його, — жалілася мені мама телефоном ледь не щодня, — казочки на ніч читаєш, уроки перевіряєш, платиш за вищу освіту, а він потім приведе якусь панянку, якій слова не можна сказати без дозволу!
Звісно, жодні прописані правила не допомагали уникнути сварок і непорозумінь, мама неодноразово прямо просила їй з’їхати з її квартири, але ніхто на її слова не зважав. Врешті решт, я не витримав маминих сліз і переживань, і вирішив допомогти з виселенням брата. Моя дружина мене в цьому підтримала, бо маму мою теж дуже любила і по-справжньому поважала.
Брата я не попереджав про наш приїзд, тому як тільки ми переступили поріг квартири, його жінка вибігла з кімнати, наче фурія, з криками про те, що чітко написано у правилах — жодних гостей!
— А ми не в гості, не хвилюйся, — спокійно відповів я. — Привіт, Тимофію. Збирайтеся.
Поки я проводив серйозну чоловічу бесіду з Тимофієм, моя дружина спаковувала в коробки і господарські сумки речі його жінки і дитини, не звертаючи увагу на крики та лайку у свою адресу. Як би брат не протестував, вибору парочка не мала — ми склали всі речі, завантажили в моє авто і відвезли до кімнати хостелу, яку я люб’язно орендував для брата і його сімейки на дві доби.
Куди вони ітимуть далі — не знаю і зовсім не хочу знати. А у маминій квартирі я про всяк випадок замінив замок на вхідних дверях. Тепер і їй буде спокійно, і мені, бо знатиму, що ніхто не псуватиме їй настрій і нерви на старості літ.
