Він побачив його біля розбитого будинку на околиці Києва. Блукав серед смітників, шукаючи жменьку їжі, коли раптом помітив маленьке сіреньке кошеня.
Воно повзало асфальтом, голосно кричало. А перед ним стояв великий, худий пес, засипаний пилом до такої міри, що навіть колір його шерсті було не розібрати чи рудий, чи сірий. Пес зупинився, а кошеня
Кошеня, побачивши його, радісно пискнуло і поповзло назустріч. Пес загарчав, але маля не злякалося.
«От халепа!» подумав пес. «Саме цього мені не вистачало. Геть! Зараз прийде твоя мати, не чіпляйся до мене!»
Він спробував відштовхнути наполегливого малюка лапою, але той той не звернув на це уваги. Притулився до брудної собачої лапи, вчепився маленькими кігтиками і затих.
«Ну добре,» зітхнув пес. «Почекаю, поки його мама повернеться, а тоді піду.»
Кошеня вмостилося біля нього і дрімало, наче знайшло спокій. А великий пес незрозумілого кольору теж ліг і чекав.
Чекав довго. Дуже довго. Але мати-кішка так і не прийшла.
Настав вечір, потім ніч. Пес зрозумів щось сталося. Щось погане.
А кошеня прокинулося і тикало мордочкою йому в живіт. Воно хотіло їсти.
«Ось ще проблема,» подумав пес. «Що тепер робити? Невже покинути його тут на голодну смерть?»
«Гаразд»
Він узяв малюка за шкірку зубами і поніс до смітника біля кафе. Там завжди можна було знайти щось їстівне. А ще там був отвір у бічній стінці контейнера ідеальне сховище.
«Нагодую його і залишу. Не носити ж його з собою?»
Але кошеня не хотіло сидіти в кущах. Воно пищало, шукаючи свою «маму».
«Тьху ти!» буркнув пес. «Яка ж я тобі мама?»
Він знайшов кілька відкритих йогуртів і, замість того щоб зїсти самому, намазав солодку масу на мордочку кошеняти. Воно з задоволенням облизувалося і муркотіло.
«От і добре,» зрадів пес. «Хоч якось нагодував.»
Потім малюк заліз йому під бік, вчепився в шерсть і заснув.
«Чекатиму до ранку,» вирішив пес. «Потім піду.»
Але вночі кошеня знову прокинулося і плакало. Пес облизував його, заспокоював.
Ранок настав. Пес прокинувся від того, що маленькі очі впилися в нього. Кошеня тицьнуло йому в ніс і нявкнуло:
«Мамо»
І раптом пес зрозумів він нікуди не піде.
Так вони й залишились разом.
Пес шукав для нього мяку їжу, пережовував, годував. Кошеня притискалося, грало з його хвостом, спало на ньому. І собаці стало тепло. Ніби він знайшов дім.
Літо минуло. Кошеня підросло, а пес схуд ще більше. Настала осінь, і пішли нескінченні дощі.
Було холодно. Пес пригортав кошеня до себе, тремтів, але намагався зігріти його.
Він захворів. Кашляв, чхав, з носа текло. Кошеня тривожно пилося:
«Мамо, що з тобою?»
«Нічого, синку,» бурчав пес. «Все добре. Притулись до мене.»
Але через сльози він не помітив машину.
Вона їхала повільно вітрове скло було залите водою. Удар був несильний, але достатній, щоб відкинути пса на бруківку.
Водій вискочив і підбіг.
«Дай подивлюсь,» промовив він, але пес загарчав, притискуючи щось до грудей.
«Не бійся,» чоловік нахилився. «Я лікар.»
Дощ лляв ще сильніше. Лікар зазирнув під лапи пса і ахнув.
Два котячі оченята дивилися на нього.
«От воно що»
Він загорнув їх у своє пальто, посадив у машину і поніс до ветеринара.
«Дощ,» буркнув лікар, заходячи. «А ти що це приніс?»
Ветеринар подивився на пораненого пса, що стиснув перед собою кошеня, і зрозумів все одразу.
«Цікаво,» промурмотів він. «Ти його збив?»
«Я,» кивнув лікар.
Ветеринар взяв кошеня і передав йому.
«Сидіть і не заважайте.»
Кошеня виривалося, кричало:
«Мамо! Де ти? Я з тобою!»
«Тихо, маленький,» заспокоював його лікар. «Все буде добре.»
За кілька годин операція закінчилась.
«Забирай їх додому,» сказав ветеринар. «Але треба робити щеплення. Заїду до тебе пізніше.»
Вдома лікар годував пса з рук. Кошеня сиділо поруч і стежило за кожним його рухом.
«Він переживає за друга,» сказав лікар ветеринару, коли той прийшов.
Але ветеринар усміхнувся.
«Ти не зрозумів. Він не за друга хвилюється. Він за маму.»
Лікар дивився на них. Пес підвів голову, а кошеня тут же притулилося до нього.
«Забирай їх,» раптом сказав лікар.
«Домовились,» ветеринар підняв келих. «А як їх звати?»
Лікар задумався.
«Пса Матінка. А кошеня Нехай буде Синок.»
Ветеринар посміхнувся.
«За Матінку та Синка!»
А Синок тим часом вмостився на своїй собачій матері, обіймаючи її перевязану лапу, і заснув.
Пес дивив
