**За його слідами**
— Дмитро, ну що тобі не вистачає? Подивись — українська мова — двійка, математика — кол, а з літератури ти взагалі втік! Чому ти не вчишся й постійно пропускаєш? Що ж мені з тобою робити, горе моє! — знову засмутилась Оксана, перегортаючи шкільний щоденник свого восьмикласника.
— Не знаю, — похмуро відповів парубок і відвернувся від матері.
— Оксан, та дай хлопцеві спокій! Література, біологія… Я теж у школі уроки прогулював, і нічого — нормальним чоловіком став! — почувся нетверезий голос чоловіка Василя, який лежав на дивані в сусідній кімнаті.
— Оце й видно! З сином по-чоловічому поговорити — не твій клопіт, адже ти вже третій день не просыхаєш! — крикнула Оксана.
— Та що тут такого? Маю право! Я ж не на твої п’ю! До того ж, у Степана нашого були іменини! Ювілей, між іншим! — відповів Василь, опустив голову на подушку й знову заснув.
…Оксана народилася в інтелігентній родині. Батьки не лише прищепили дівчинці гарні манери, а й подбали про гідне виховання. Вона старанно вчилася в школі, вступила на престижний факультет. Та злій іронією долі звела її з Василем.
Познайомились на студентському вечорі. Оксана навчалася на четвертому курсі, а Василь уже закінчив технікум і влаштувався на завод. Дівчина одразу помітила симпатичного хлопця з виразними очима. Він виглядав старшим за свій вік. Тоді вона ще не здогадувалась, як ця людина змінить її розмірене та упорядковане життя.
Почали зустрічатися, а одружилися того літа, коли Оксана склала всі іспити й захистила диплом. Спочатку все було непогано, але їй вже тоді не подобалося, що чоловік не пропускає жодного свята. Найменша нагода перетворювалася на бенкет із алкоголем.
Рано чи пізно Оксана зрозуміла — вони з Василем абсолютно різні. Вона збиралася розлучитися, але доля втрутилася знову — дізналась, що чекає дитину.
Не піднялася рука позбутися дитини. Залишити без батька — теж не найкращий вихід. Оптимістка за натурою, Оксана вірила, що з народженням сина Василь опам’ятається. Але коли він п’яний прийшов до неї в пологовий будинок, з гіркотою усвідомила — ніщо в цій людині не зміниться.
Так і сталося. Василь пив часто й багато. По дому допомагав спустя рукава, бо або йшов гуляти з друзями, або відсипався після вечірки.
Оксана не скаржилася, тягнула все сама: працювала багато й отримувала непогану зарплатню, у квартирі були чистота та затишок, сину Дмитру приділяла увагу. Але чим старшим ставав хлопець, тим більше нагадував батька. Вона не впізнавала в ньому жодної своєї риси: Дмитро неохоче вчився, назавжди відмовився від гуртків і секцій.
До сьомого класу хлопець остаточно відбився від рук.
— Оксано Вікторівно, поговоріть із сином. На уроках грубить, не слухається, а про успішність і казати не хочеться… Плакати хочеться… — такі слова вона постійно чула від класної керівниці.
Із кожних батьківських зборів жінка йшла додому і звинувачувала себе — десь помилялася, десь не допотОксана глянула у вікно літака на хмари, тримаючи руку Антона, і зрозуміла, що нарешті знайшла шлях до власного щастя.
