За гроші я стала «молодшою». Через роки мій чоловік дізнався правду, і ми розлучилися.
Я народився у невеличкому селі на Черкащині. Після закінчення восьмого класу пішов навчатись до кулінарного технікуму, який закінчив за чотири роки. Далі працював у місцевому кафе за фахом, але за пять років зрозумів, що треба щось змінювати у житті. Платили мені копійки, а я хотів більшого.
На роботі я познайомився з Дмитром, котрий мешкав у Києві і мав потрібні знайомства у столиці. Я вирішив поїхати до Києва та зустрітись із Дмитром особисто. Попросив його допомогти вступити до вузу. Дмитро не відмовив, але застеріг: це вартуватиме грошей. У мене були заощадження, і я заплатив чималу суму.
Крім того, удалося придбати нове свідоцтво про народження. Заплатив за підроблені документи. Тоді все ще користувались паперовими документами. З них випливало, що я на пять років молодший, а у новому атестаті стояли одні пятірки.
Завдяки Дмитру вдалося вступити до університету.
Моє життя повністю змінилося. Навколо були зовсім інші люди молоді, веселі хлопці. Через рік я одружився. Мою дружину звали Лілея, вона була столичної родом, і я зареєструвався у квартирі її батьків.
Після закінчення університету країна стрімко змінювалась, розпадався Союз. Ми разом із дружиною швидко облаштувались: орендували невеличке приміщення й відкрили свою кавярню. Згодом викупили її та стали власниками власного закладу.
Жили ми з Лілеєю непогано, хоча дітей у нас не було. Одного дня ми вирішили навідатись до мого села, де пройшли мої шкільні роки. Зустрівся з однокласниками й давніми друзями. Моє життя дуже відрізнялось від їхнього, виглядав я значно краще, й мені заздрили. Один з однокласників пробурмотів Лілеї, що я працював у кафе та насправді старший, ніж їй казав.
Лілея почала мене дорікати у брехні. Вона дуже змінилась, потягнулась до пляшки. Ми розлучились. Прийшлося поділити спільний бізнес. Я купив собі квартиру, а Лілея завела величезні борги у банках під кабальні відсотки. Все розвалилось.
Зараз я ще працюю, хоча вже маю пенсійний вік. Часто згадую Дмитра, який колись говорив, що я недалекоглядний, підробляючи документи. Але минулого не зміниш, і виправити помилки молодості вже ніхто не зможе.
Нещодавно заїжджав до матері у село й зустрів однокласницю. Вона вже два роки на пенсії, виховує внуків, порається на городі. А я досі змушений працювати, здоровя підводить. Колись у молодості робимо нерозумні вчинки, за які потім доводиться платити усе життя.
Сподіваюсь на пораду, як виправити дурощі, які накоїв багато років тому.